Нещодавно, 5 серпня, у місті Чугуєві Харківської області відбулися святкові заходи, присвячені 172-м роковинам з Дня народження художника Іллі Рєпіна.

Безумовно, про Іллю Юхимовича Рєпіна та його творчість можна говорити нескінченно, та й сама пам’ять про нього для нас – щось само собою зрозуміле та повсякденне. Однак сьогодні мені хотілося б згадати того, хто став близьким другом та соратником великого майстра та підтримував його останні 12 років. Того, кому ми багато в чому завдячуємо збереженню нинішньої репинської спадщини та її пам’яті.

У 1899 році Ілля Рєпін придбав у селищі Куоккала (тепер Рєпіно) ділянку землі, де пізніше збудував садибу «Пенати». Саме там він прожив останні 30 років свого життя. Після 1918 року Куоккала стала фінською територією. У тому ж 1918 року у житті Іллі Юхимовича відбувається прямо-таки доленосна зустріч, що кардинально вплинула на все його подальше життя. До «Пенатів» приїжджає Василь Пилипович Леві.

В. Ф. Леві народився у Харкові 17 вересня 1878 року. Навчався у 1-ій Харківській гімназії та закінчив її зі срібною медаллю. Навчався на юридичному факультеті Харківського університету у 1899—1905 роках. У 1910-х служив присяжним повіреним судової палати С.-Петербурзького округу, був успішним адвокатом. У 1916 залишив службу і переїхав до Терійокі (нині Зеленогорськ) під Петербургом. Після жовтневого перевороту Терійокі опинився на території Фінляндії.

Проте справжньою пристрастю Василя Леві була аж ніяк не юриспруденція, а живопис. Попри те, що Леві був учнем відомого харківського художника Шрейдера, його все одно вважають художником-аматором.

Переїхавши до Терійокі, Леві побудував будинок за своїм же проєктом, щоб у достатку і спокої віддатися творчості. Для Леві Ілля Рєпін був кумиром. Сам Василь Пилипович зізнавався, що буквально з юності обожнював Рєпіна, захоплювався не лише його мальовничою майстерністю, яка для нього була незаперечною, а й громадянською позицією художника, який відстоював справедливість, чесність, людську гідність. Від дачі Леві до Терійоки до репинської Куоккали було недалеко. За порадою свого приятеля Йосипа Бродського Леві нарешті наважується показати свої роботи Іллі Рєпіну. По приїзду в Пенати погляду Леві з’явилося гнітюче видовище. У ці роки великий Рєпін жив у жахливих злиднях, навіть ходили чутки, що великий метр помер від голоду. Ось як про свою першу зустріч з Іллею Юхимовичем згадує сам Леві:

Нарешті мене ввели в низьку, сильно натоплену кімнату. Біля стіни стояло піаніно. Там мене привітно зустрів невеликого зросту, бадьорий, рухливий, сухенький дідок у сивій мальовничій шевелюрі та з сивою борідкою. Це і був Ілля Рєпін, який полонив з дитинства мою уяву. На ньому був дивний костюм: віцмундир часів Олександра Першого з високим стоячим коміром, обшитий галунами та при орденах. Я здивувався. Що за дивацтво! Потім я дізнався, що цей мундир був з реквізиту для картини «Пушкін на іспиті в ліцеї» і призначався для Державіна. Рєпін його іноді доношував у ці дні лихоліття, як і деякі інші чудові костюми з багатого реквізиту. Частування складалося з худого чаю та прісних, погано випечених булочок. Господарювати, як виявилося, не було чим. Як я дізнався потім, грошей у будинку майже не залишилося з того часу, як закрили кордон. Все ж частування і чай здалися мені смачними, як ніколи.

Василь Пилипович був страшенно вражений тим, що великий майстер настільки самотній і безпорадний, що він не мав ніяких засобів для існування. У своїх мемуарах Леві згадує:

У 1918 році, невдовзі після знайомства з Рєпіним, я дізнався, що він дійсно потребував грошей. Мені дуже втішило, коли він просто і безцеремонно повідомив мені про це і побажав взяти в мене в борг невелику суму, здається, 200 марок. Далі я вже сам і дружина почали йому пропонувати у борг. Це призвело до того, що коли борг дійшов до 1000 марок (що за курсом становило 1000 рублів, а за курсом долара 143 долари приблизно) Ілля Юхимович запропонував мені писати портрет з моєї дружини, щоб розрахуватися…

Влітку 1918 року “Портрет Беатріс Леві” був написаний.

Говоря о нем, следует отметить следующее:

• Портрет був написаний не на полотні, а на лінолеумі.
• Картина стала символом ствердження краси та жіночності, що тріумфують всупереч страшним потрясінням навколишнього світу, охопленого війною. Ті ж новаторські малярські принципи, які застосував художник у «Портреті Беатріс Леві», уособлюють новий стиль живопису Рєпіна та роблять «Портрет» видатним твором серед робіт Іллі Юхимовича.

Через деякий час Леві став довіреною особою Рєпіна. Маючи чудові організаторські здібності, Василь Пилипович протягом 1919—1930 років влаштував понад 50 виставок Рєпіна в Гельсінкі, Празі, Гаазі, Гамбурзі, Ніцці, Каннах, Парижі та інших європейських містах, завдяки чому матеріальне становище Іллі Юхимовича покращилося.

У 1920 роках Рєпін створює дивовижний портрет «Пан у капелюсі», на якому зображений Василь Леві.

Крім співпраці з Рєпіним, Леві сам продовжує активно займатися живописом. У 1930 році він бере участь у Виставці живопису російських майстрів в Амстердамі, у 1931 році стає одним із організаторів та учасником виставки російських художників у галереї d’Alignan.

Дійшло до того, що у пресі Василя Пилиповича стали називати «учнем Рєпіна».

У 1930-х роках митець живе в Парижі, потім перебирається із сім’єю до Стокгольма, де продовжує займатися живописом, пише академічні пейзажі, а в останні роки життя — ліричні натюрморти.

У 1945 р. В. Ф. Леві передав Державному літературному музею в Москві 160 листів І. Є. Рєпіна до нього, рукопис спогадів під назвою «Матеріали для коментарів до листування І. Є. Рєпіна з колишнім присяжним повіреним В. Ф. Леві» та свою копію рєпінської картини «Поет-футурист» (портрет К. Олімпова). У 1946 р. подарував Державній Третьяковській Галереї два етюди Рєпіна до знаменитих «Запорожців».

Помер наш видатний земляк 13 лютого 1953 року у Стокгольмі.

Одна з його дочок Ніна стала у Швеції дуже відомим художником.

Твори Василя Пилиповича зберігаються у державних музеях Франції, Росії, Швеції, Фінляндії. Його краєвид «Сніг під сонцем» придбав Люксембурзький музей у Парижі. Мають попит його картини та на художніх аукціонах.

У 2015 році на Петербурзькому телеканалі «Затока ТБ» у рамках циклу передач «Справжнє минуле» Василю Леві було присвячено документальний фільм у 3 частинах (по 15 хвилин). На жаль, у місті, де він народився і виріс, про нього мало хто зараз пам’ятає.