Нещодавно у статтях «Про відпочинок на Слов’янському курорті на початку ХХ століття», «Маленька історія про дачі «Святі гори» та «Все це ― Кочеток» я писав про курорти нашого краю. Тема ця, на мій погляд, настільки цікава, що сьогодні я вирішив торкнутися її знову

Хоча на Слобожанщині було багато курортів, успіху досягли далеко не всі. Так, у другій половині XIX століття лікар при палаті державного майна, на прізвище Стомма в селі Мурафі Богдухівського повіту провів дослідження води одного з джерел. Надалі цілющі властивості мурафських сірчано-лужних мінеральних вод виявилися настільки значними, що біля джерела була влаштована волосна лікарня для користування хворими державними селянами. Місцевість, де знаходилася лікарня, була дуже болотиста і була відкритою рівниною, не захищеною ні пагорбами, ні лісами від мінливої ​​погоди. В результаті люди, які приїжджали лікувати ревматизм або який-небудь нашкірний висип мурафськими мінеральними водами, захворювали на лихоманку і не могли приймати цілющі мінеральні ванни. Тож згодом лікарню з лікарями ліквідували, а подальше дослідження властивостей води припинилося.

У мальовничій степовій місцевості Валківського повіту в долині річки Уди знаходився один із найстаріших курортів нашого краю – Березове, відомий більшості зараз як Березівські мінеральні води.

У XIX-XX столітті вважали, що внутрішнє та зовнішнє вживання Березівських мінеральних вод «корисне при недокрів’ї, золотусі, англійській хворобі, хронічно-кишковому катарі, при значній втраті сил, у стражданнях нервової системи, печінки, селезінки, нирок, при хронічних стражданнях та дихальних органів, при слизових перебігах, стражданнях статевих органів і, особливо, в жіночих хворобах». Властивості березівських вод порівнювали із водами відомого бельгійського курорту у місті Спа. Також вважалося, що за кількістю заліза березівські води не поступаються найсильнішим джерелам Залізноводського курорту.

Лікувальний сезон у Березовому розпочинався 15 травня, а закінчувався 1 вересня. У 80-х роках XIX століття квартири та дачі там здавалися на сезон за ціною від 75 до 500 руб., Номери в готелях – від 25 до 150 руб. У великому готелі можна було поїсти добре приготовленими домашніми обідами. Завідувала ними, а також стежила за якістю обідів, що відпускалися дачникам, сама власниця, пані Гаєвська. За бажання в економії її маєтку можна було придбати яловичину, молоко, хліб, птицю та інші продукти. Розваг у Березовому було мало. У залі відпочивальникам надавалися бібліотека і рояль, у парку були влаштовані гойдалки, а на ставку були 2 човни для катання.

У путівниках курортами та лікувальними місцями 1915 року про умови проживання в Березовому писали вкрай лаконічно: «Лікувальний курорт обставлений скромно, але зі зручностями для недорогого життя».

Сезон у вже відомому нам курорті «Святі Гори» графа Рібоп’єра тривав із 15 травня по 20 серпня. Лікарі того часу чесно писали про нього: «Зважаючи на те, що Святі Гори не можна назвати лікувальним місцем, а лише частково придатним до категорії лікувальних місць, то також не можна вказати точного свідчення. Корисно для перевтомлених, які потребують відпочинку та зміцнення після хвороби». На території курорту були окремі мебльовані дачі, а також ресторан, пошта, лікар та аптека. Лікувальні засоби курорту були такі: купання, ванни, душ, сонце, чисте здорове повітря, кумис та кефір. В силу великої кількості зручностей вартість відпочинку і життя в «Святих горах» була недешева.

У долині, багатої кам’яною сіллю, вугіллям, ртуттю, фосфатами та каоліном, облямованої відлогами Донецького кряжу, знаходився Слов’янський курорт. Околиці його були вкрай мальовничі: крейдяні Святі Гори, печери, багато озер, 2 великі парки, сосновий бір. Клімат був помірно-спекотним. На початку ХХ століття для всіх приїжджих туди були влаштовані 4 загальні та 10 номерних купалень, водолікарня з 60 номерами різних ванн для дорослих та 30 для дітей. Грязелікарня з трьома загальними залами та шістьма номерами, всього 26 ванн з потельнями, три санаторії та лікарня жіночих хвороб; працював тут і санітарний лікар. Лікували на Слов’янському курорті ревматизм у всіх ступенях його розвитку, застарілі виразки та потовщення кісток, золотуху в різних формах її прояву у дорослих та дітей, сифіліс та шкірні хвороби, нервові розлади та сухотку перших двох стадій, всілякого роду жіночі хвороби, страждання сечостатевих органів. ожиріння, недокрів’я та виснаження, подагру, хвороби печінки та нирок… Загалом, чого тільки там не лікували.

Хворі жили в готелях та квартирах, браку житла та продовольства не було як у селищі, так і в парку та його околицях. Пошта була щоденною. Різних лавок, де можна було купити все, що потрібно, було достатньо. Також при курорті було два притулки для бідних. До послуг відпочивальників були прогулянки в парку і в борі, щоденний оркестр, театр і концерти, танцювальні вечори, всілякі ігри, катання по озерах, екскурсії околицями, рудники, заводи та Святі Гори.

Однак, хоч би як розвивалися курорти та лікарні нашого краю, які б цілющі властивості не були їх біля вод, щороку з початком сезону в тодішній імперії повторювалося те саме: наші предки масово їхали на закордонні курорти.

Причини для цього справді були. По-перше, традиційне схиляння перед усім закордонним. По-друге, місцеві газети на всю лаяли своє ж: «Найменший сучок роздмухується в колоду; і порядки не хороші, і дорого все, і життя неможливе…» Ну, і по-третє, дійсно умови життя, якість і комфорт на наших курортах часто залишали бажати кращого, а ось ціни були не завжди низькими. Тобто за ті ж гроші, але з більшим комфортом можна було відпочити та підлікуватись у Західній Європі.

Тому на одному з травневих засідань Харківського медичного товариства у 1910 році доктор М. П. Ряснянський порушив питання про скликання з’їзду для обговорення питань щодо положення курортної справи в державі. Через деякий час на засіданні 29 травня обрана раніше комісія подала доповідь, суть якої зводилася до наступного:

• «Держава зазнає величезних збитків від того, що величезна кількість заможних хворих лікується на закордонних курортах. За приблизними підрахунками, ними щорічно вивозиться та залишається за кордоном до 100 мільйонів рублів.
• Якби хоча б частина цих грошей осідала на місцевих курортах (у тому числі й харківських), це сприяло б розвитку та доброустрою, а також усуненню недоліків, які поки що заважають розвитку вітчизняних лікувальних місць.
• Багато курортів за природними своїми лікувальними якостями, за географічним розташуванням, за кліматом, за мальовничістю та багатством природи анітрохи не нижчі, а іноді й вищі за деякі уславлені закордонні. Хоча для розвитку більшості курортів, найбільші з яких належали державі, практично нічого не робиться.
• За винятком П’ятигорської групи Кавказьких мінеральних вод, решта курортів вкрай мало впорядкована.

Відсутність суто місцевого, часом дріб’язкового, але дуже важливого, з медичної точки зору, доброустрою є головною причиною переваги, яку дають хворі закордонним курортам перед вітчизняними. Відсутність упорядкування, з іншого боку, не дають лікарям впевненості в тому, що хворий, посланий на курорт, зможе знайти там корисну для лікування життєві обставини, а тому й самі лікарі змушені рекомендувати своїм хворим поїздку за кордон. Настав час зайнятися систематизацією лікувальних багатств, вже достатньо обстежених курортів та вивченням величезної кількості місць, якими користується населення, як місцями лікувальними, але про які наша медицина має або дуже мізерні, або, частіше, не має жодних даних.

Крім бальнеологічних курортів, наші кліматичні станції та санаторії для туберкульозних, морські купання, бруду і т. д. представляють величезне поле для вивчення та влаштування. Поряд з курортами та курортними, тобто природними, лікувальними засобами, за останні роки треба відзначити виникнення великої кількості громадських та приватних лікарень, санаторіїв, інститутів та ін., що спрямовують свою діяльність на надання курортним хворим комфорту при лікуванні, лікувальним обставинам життя та застосування нових, часом дуже дорогих способів лікування.»

Найкращим способом для розв’язання цих питань, на думку харківських лікарів, було влаштування спеціального з’їзду представників курортів, курортних лікарів та інших осіб, причетних до цієї справи. Харківському медичному товариству пропонувалося взяти на себе почин скликання у Харкові цього з’їзду, а також:

1. Вибрати зі свого середовища 10 членів до створення організаційного комітету з’їзду.
2. Доручити правлінню звернутися до медичного та фізико-математичного факультетів Харківського університету з пропозицією взяти участь у влаштуванні з’їзду та просити факультети обрати представників до організаційного комітету.
3. Надати організаційному комітету виробити статут та програму з’їзду.
4. Надати організаційному комітету з’їзду право запрошувати до свого складу іногородніх членів.
5. Доручити організаційному комітету розробку та здійснення плану фінансування справи устрою з’їзду, асигнувавши на витрати на з’їзд із коштів товариства 500 рублів.

Ця доповідь була прийнята, і до організаційного комітету від медичного товариства було обрано: проф. Георгіївського, докторів Дем’яненка, Зороховича, Мамутова, Ряснянського, Чуніхіна, Трахтенберга, Капелюшникова, Файншмідта та Філіппова. Комітет планував почати працювати з осені 1910 року, коли він міг би поповнитись представниками від вищезазначених факультетів, а також запрошеними іногородніми. Літом передбачалося поширити ідеї самого з’їзду та збирання матеріалу щодо його організації.

Але щось в організаторів пішло не так, і перший з’їзд з питань курортної справи та фізіотерапії у Харкові залишився лише у планах та на папері.

Проте лікувально-курортна справа таки на наших землях розвивалася. У 1912 році на сторінках багатьох харківських газет з’явилися статті такого змісту:

Новий курорт.
Слобода Кремінна у Куп’янському повіті розташована серед вікового соснового лісу. Земські лікарі оцінили цю місцевість та посилають сюди легеневих хворих, яких минулого літа було вже до 200 осіб.

А влітку 1913 року на гігієнічній виставці в Петербурзі управлінню Слов’янських мінеральних вод за успіхи було присуджено перший диплом. У серпні 1919 року газети нашого міста писали про продаж земельних ділянок курорту, що рясніє мінеральними водами. Називався він «Українкою на Дінці».

Отже, як бачимо, нинішні проблеми слобожанських курортів практично не відрізнялися від тих, що існували понад 100 років тому.