Харківський художній музей – Харків, що манить

Харківський художній музей розташований у двох сусідніх будинках на вул. Жон Мироносиць.

^{“Запорожці пишуть листа турецькому султану”. Ілля Рєпін створив дві версії картини, перша знаходиться у Петербурзі, друга, більш історично правдива, виконана у 1893 р. та знаходиться у Харкові. Фото: Іван Пономаренко, 2017}

Вулиця була одним із рекордсменів за кількістю перейменувань ще за царських часів: Цвинтарний провулок, вул. Садово-Куликівська, пров. Старокладбищенський, вул. Садова, пров. Касперівський, Сердюківська вулиця, Мироносицький провулок.

Називалася вона також пров. Свідомості, пров. Рівності та Братства, Раднаркомівська вулиця (з 1930-х до 2015).

^{Триптих. Стара Копія. Ян Ван Ейк. Фото: Іван Пономаренко, 2017}

Основна будівля музею по вул. Жон Мироносиць, 11 було збудовано у 1912-1914 рр. за проєктом арх. О. Бекетова для пивного магната Івана Ігнатіщева, який володів пивзаводом “Росія” по вул. Великій Панасівській, 76.

^{Ескіз О. Бекетова. Джерело: Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного}

У декорі будівлі збереглися барельєфи з немовлятами-путті, які вирощують хміль та збирають урожай.

У роки Перших визвольних змагань у будівлі перебували різні органи влади, якийсь час – представництво Центральної ради.

^{“Дівчина в капелюсі”, Галілео Пачіні. ХІХ ст.}^{Фото: Іван Пономаренко, 2017}

У 1922-1928 рр. у будівлі розташовувався Раднарком (уряд) УРСР. У 1923 р. його відвідував Фрітьоф Нансен, який збирав західну гуманітарну допомогу у роки повоєнного голоду.

^{“Святослав”. Є. Лансере, 1886. Фото: Іван Пономаренко, 2017}

Після переїзду Раднаркому наприкінці 1920-х цей будинок передали проєктному інституту “Укр-Діпромез”. Деякі кімнати займала Харківська консерваторія, у класах навчали обдарованих дітей.

^{“Чумак”, Є. Лансере, 1870. Фото: Іван Пономаренко, 2017}

З 1932 р. у будівлі розмістилася Картинна галерея ім. Т. Шевченка.

^{Тарас Шевченко, “Байгуші”, 1853. Фото: Іван Пономаренко, 2017}

Під час німецької окупації галерею було перейменовано на Будинок ім. Т. Шевченка, він перебував під керівництвом Художнього інституту. 6 вересня 1942 р. тут відбулася виставка 220 репродукцій картин Шевченка.

^{Тарас Шевченко, “Автопортрет у шапці та кожусі”, 1860. Фото: Іван Пономаренко, 2017}

25.03.1944 року на основі колекції Української державної картинної галереї (УДКГ), яка повернулася з евакуації, було створено Державний музей українського мистецтва.

^{Генріх Семирадський, «Ісаврійські пірати, що продають видобуток», 1880. Фото: Іван Пономаренко, 2017}

Через те, що довоєнна будівля галереї на вул. Ярослава Мудрого, 18 згоріла разом з експонатами у серпні 1943 р., УДКГ віддали Будинок картинної галереї ім. Т. Шевченка. Будівля була пошкоджена – в неї був зруйнований дах, вибиті вікна та пробиті стіни, але його відновили в короткі терміни.

^{“Жертва фанатизму” – одна з найвідоміших картин українського художника-передвижника Миколи Пимоненка (1899). У картині описується реальний сюжет про напад членів іудейської громади на дівчину, яка полюбила коваля-українця і заради шлюбу з ним вирішила перейти в християнство. Фото: Іван Пономаренко, 2017}

Музей було відкрито 23.06.1946 р. на другому поверсі будівлі. Перший поверх до початку 1950-х займав Художній інститут та училище, майстерня художнього фонду, обласне правління Спілки художників тощо.

^{Марія Раєвська-Іванова, “Дівчина біля хати”, 1869. Ця видатна харків’янка стара першою жінкою в Російській імперії, якій Петербурзька Академія мистецтв дала звання художника. Фото: Іван Пономаренко, 2017}

Основу колекції музею складали вивезені в евакуацію картини та скульптури, але це була лише мізерна частина втраченої колекції (4700 експонатів із 75000).

^{Порфирій Мартинович, “Портрет чумака Федора Мігаля”, 1880. Фото: Іван Пономаренко, 2017}

Проте колекція продовжувала поповнюватись після Другої світової війни. Музей стикався з дефіцитом приміщень для експозицій, тому час від часу робив тематичні виставки на основі колекцій своїх фондів, наприклад виставки гравюр Дюрера або робот Пікассо.

^{А. Дюрер, “Прогулянка”, 1478. Фото: Іван Пономаренко, 2021}

Сама ж колекція музею бере свій початок із 1805 р., від колекції Харківського університету та дарів його випускників, якими вона поповнювалась у XIX столітті (при Університеті був Музей красних мистецтв та старожитностей).

^{П. Пікассо, “Вакханалія”, 1959. Фото: Іван Пономаренко, 2021}

У 1886 р. у Харкові було організовано Міський художньо-промисловий музей. Внаслідок їх об’єднання у 1920-му р. виник Центральний художньо-історичний музей державного значення. У 1930-х фонди музею поповнилися частиною колекції П. Харитоненка з садиби “Наталівка”.

^{В. Тропінін, “Портрет українки”. Початок ХIХ ст. Фото: Іван Пономаренко, 2017}

Спочатку садиба Ігнатищева мала форму у плані у вигляді літери “П”, але після передачі музею її “закільцювали” додатковою галереєю для зручності відвідування експозиції. На жаль, інтер’єри здебільшого було втрачено, зокрема, розписи художника Васильківського, який виконав в інтер’єрах зменшені копії своїх розписів із дому Полтавського земства.

Друга будівля музею знаходиться по сусідству з головним корпусом та використовується як виставкова зала для тимчасових виставок.

^{Виставкова зала. У 2020 році тут обвалився балкон, до лютого 2022 року він був відновлений. Фото: Іван Пономаренко, 2021}

Цю будівлю за адресою вул. Чернишевська 18/9 було збудовано також за проєктом арх. О. Бекетова в 1896 р. для недільної жіночої школи, організованої Христиною та Олексієм Алчевським, яка діяла до 1919 р.

Особливістю жіночої школи було викладання української літератури та народної пісенної творчості.

Внаслідок російських ракетних ударів 7 березня 2022 р. обидві будівлі постраждали.

Було пошкоджено фасад, вибито вікна та вітражі.