Завершуючи нотатку, присвячену Аполлінарію Підрізу, я згадав про те, що після його смерті виявили духовний заповіт. По ньому будинок та дворове місце по вулиці Григорія Сковороди видатний лікар заповідав Харківському університету для того, щоб надалі там була відкрита спеціальна клініка для лікування сечостатевих хвороб.

Подібних історій у XIX – початку ХХ столітті, коли мешканці Харкова заповідали своє майно для різних цілей місту чи краю, було чимало. На сторінках періодичних видань на той час з’являлася інформація про такі дари. У наш час, напевно, важко уявити появу в ЗМІ новини про те, що якийсь депутат чи підприємець N заповів частину свого майна на будівництво у місті, наприклад, лікарні чи створення парку.

У сьогоднішньому матеріалі хотілося б, нехай і небагато, розповісти про спроможних (і не дуже) громадян Харкова, які настільки любили наше місто, що, навіть попри наявність спадкоємців, згадували його у своїх заповітах.

Наприклад, у 1894 році колишній член Харківської повітової земської управи Г. І. Шафоростов заповідав по 1000 рублів Козачанському народному училищу та тамтешній церкві святого Миколая.

У тому ж році за духовним заповітом заможного домовласника з Клочківської вулиці Іванова на користь Харківської міщанської богодільні на Холодній горі надійшла сума 10 000 рублів. Через кілька років, згідно із заповітом іншого Іванова, на організацію в глухому селі Черемушному Валківського повіту безплатної народної бібліотеки-читальні було передано 125 рублів.

Наприкінці 1896 року після тяжкої хвороби раптово помер титулярний радник Андрій Іванович Тимченко. Ще 10 липня 1892 року він написав заповіт, який складався лише з 32 пунктів. Частину грошей покійний заповів численним родичам та близьким, проте більшу частину статку ― різним благодійним установам Харкова:

— 50 000 руб. ― Харківському притулку безпритульних сиріт.
— 30 000 ― Харківському відділенню Червоного хреста.
— 20 000 ― Сабуровій дачі «на утримання в лікарні ліжок з хворими, скільки виявиться можливим, від мого імені» та придбання зимового теплого одягу найбіднішим хворим.
— 15000 ― Олександрівській лікарні на утримання ліжок з хворими та придбання зимового теплого одягу найбіднішим хворим.
— 5000 ― 1-ї та 2-ї Харківським жіночим гімназіям.
— 2000 ― піклуванню та причту Мироносицької церкви.
— 2000 ― нічліжному будинку
— 1000 ― Харківському притулку малолітніх злочинців.
— 1000 ― Товариству допомоги гувернанткам і вчителькам.
— 500 ― Харківській дитячій лікарні.
— 300 ― Харківському притулку сліпих.

Не менш прославився посмертно в 1898 заможний купець Федір Сергійович Карпов, який ще за свого життя пожертвував десятки тисяч рублів на влаштування притулку для малолітніх злочинців, а також суспільству грамотності. Згідно з його заповітом сумарно Москалівській школі, міській лікарні та Будинку працьовитості було передано 75 000 рублів. Інші купці також намагалися не відставати. Так, на початку 1902 року харківський міщанин Олексій Некрасов заповів своє дворове місце зі спорудами на Нетеченській набережній для жіночого сирітського притулку. Того ж року 17 квітня 1902 року газети повідомляли про смерть купця Петра Івановича Губенка. А вже в середині червня прокурор Харківського окружного суду перепровадив до губернської управи виписки з його духовного заповіту, за яким 5000 рублів Петро Іванович залишав земській лікарні нашого краю з метою влаштування на відсотки з них «…стільки ліжок для душевно та нервово хворих, скільки виявиться заснувати за ці кошти». Уточнювалося у заповіті також, що призначалися вони для найбідніших пацієнтів і мають називатися «ліжка імені Петра Івановича Губенка». Проте не лише про хворих подбав заможний мешканець Харкова. Влітку того ж року на сторінках ЗМІ читаємо таке:

Померлий цього року купець П. І. Губенко заповідав, як видно з його духовного заповіту, 80 тисяч рублів на будівництво нової церкви в місті Харкові в приході Дмитрівської церкви в ім’я св. Петра, митрополита Київського, св. Миколи Чудотворця та преподобної мучениці Євдокії. Зручне місце для будівництва цієї нової церкви має безоплатно дати місто Харків, за згодою з душоприказниками заповідача».

Крім цього, Петро Іванович заповідав по 5000 рублів на влаштування церковного будинку для причту цієї церкви, Харківському благодійному товариству та Харківському будинку працьовитості.

За заповітом 1912 року харківського купця В. В. Артюха відходило:

— Харківському Імператорському університету на різні цілі – 4500 руб.
— Харківському технологічному інституту – 1000 руб.
— Харківському ветеринарному інституту – 1000 руб.
— Харківському медичному жіночому інституту ― 2000 руб.
— Товариству заступництва особам, які звільняються з місць ув’язнення, 500 руб.
— Товариству грамотності – 1000 руб.
— Будинку працьовитості – 500 руб.
— Церковно-парафіяльним піклуванням Благовіщенської та Всесвятської парафій ― по 500 руб. кожній..

Досить великі суми дісталися і службовцям купця, решту майна він заповів племінникам і племінницям.

На тлі таких великих пожертв не менш цінними були й менші дари, зате від щирого серця. 1897 року купчиха Веприцька заповідала по 150 рублів Олександрівській міській та губернській земській лікарням. Простий селянин Валківського повіту Степан Софієнко також заповів невелику суму на потреби свого рідного села. 1898 року харківські газети писали, що завдяки заповіту селянина Лапіна Успенська церковнопарафіяльна школа слободи Коломак переїжджає до нового приміщення. А 1904 року Харківський окружний суд затвердив до виконання духовний заповіт колишньої землевласниці Ізюмського повіту баронеси Є. А. Гревениць, згідно з яким:

— 22000 рублів отримувало товариство селян села Новоселівка Ізюмського повіту «на освітні та благодійні цілі».
— 2000 рублів та будинок біля храму святого Пантелеймона отримувало харківське товариство «Ясла».

На завершення хотів би відзначити, що далеко не всі заповідали своє майно та заощадження на притулки, лікарні та інш. Та й незадоволені спадкоємці, які вважали, що їм належить більше, також були не рідкістю. Показовою є наступна історія: у середині лютого 1905 року в окружному суді нашого міста відбулося слухання з приводу спростовуваного родичами духовного заповіту спадкового почесного громадянина Н. А. Фірсова, який помер у 1904 році в Єсентуках. Небіжчик заповів їм 28 500 рублів, а решта статків (98 550 рублів золотом і 26 250 рублів векселями) Фірсов залишив касі взаємодопомоги літераторів та вчених. У результаті харківський суд визнав волю покійного, і троє родичів залишилися з тим, що мали отримати.

Також чимало нашому місту залишили після смерті й такі відомі особи, як купець Василь Іванович Пащенко-Тряпкін, видатний хімік та міський голова Єгор Степанович Гордієнко та багато інших. Але про них я обов’язково напишу якось іншим разом. Так що продовження слідує…