Багато хто вважає, що література харківських письменників почала формуватися до кінця першої третини XIX століття, зараховуючи до одного з її піонерів Григорія Квітку-Основ’яненка. Проте, понад 200 років тому у Харкові жили та творили й інші харківські літератори, про які просто неможливо не згадати.

Наприклад, Нахімов Акім Миколайович. Відомості про нього, зокрема, можна знайти у книзі Миколи Гербеля “Російські поети у біографіях і зразках”, виданої в Петербурзі в 1880 р. й у зборах його творів.

Народився Яким Нахімов у 1782 р. у батьківському маєтку у Богодухівському повіті Харківського намісництва. Виховувався у московському пансіоні, після закінчення якого вступив на військову службу до Маріупольського гусарського полку. Втім, незабаром він службу залишив і визначився у статських справах у Петербурзі. У 1806 р., коли Нахімову було 24 роки, він повертається на рідну землю і вступає на словесний факультет щойно заснованого Харківського університету. З університетським періодом Нахімова пов’язують більшість його віршів, багато з яких мали іронічно-сатиричний характер. Ось так він звертається до столяра з нагоди закінчення університету:

Невігласи, геть! А ти, дедалів правнук, Блюме,
У столярній майстерності яви свій чудовий розум:
Збудуй ковчег красивий та величезний,
І що важливіше, настільки міцний і затишний,
Щоб час і потоп, вогонь, буря, град та грім
І щури не могли мій пошкодити диплом.

У 1809 р. були започатковані іспити для чиновників і Нахімов стає викладачем курсів граматики для них у Харківському університеті. Приблизно у цей час він написав свою знамениту Елегію-Сатиру, яка зробила його “відомим у всіх кінцях російського царства” (цитата з книги Гербеля).

Викладання Нахімова полягало зокрема тим, що він займав своїх учнів-чиновників написанням вірша “Похвала гусячому перу”. Перед пером, учні, на знак подяки, мали схиляти свою голову. Також вони мали писати байку «Дяк і жебрак»:

Дяк і жебрак

Причепився до жебрака старовинний, п’яний дяк,
«Твоя ніздря говорить, що нюхав ти тютюн;
І якщо на тебе піду з доносом,
По «Уложенню» ти попрощатися маєш з носом,
Так якщо потрібний ніс тобі для тютюну,
Віддай торбинку мені, лахміття та палицю.

Нахімов не був поблажливий до своїх слухачів, і, попри важливість місця, що вимагало суворої стриманості, дозволяв собі глумитися над ними. Майбутніх чиновників він змушував відмінювати дієслова “брати” і “дерти”, ніби натякаючи на те, що їм доведеться робити на службі. Втім, слухачі ставилися до витівок Якима Миколайовича з терпінням, знаходячи його читання корисними та зручними для “легкого розуміння”. У 1811 р. Нахімов залишив викладання у Харкові, оскільки жив у маєтку і йому набридло мандрувати щоразу по 50 верст до міста і назад. До кінця життя він займався написанням байок та інших сатиричних віршів. Помер Яким Миколайович рано, 1815 р., від сухот. Твори Нахімова видавалися 7 разів – в 1815 (в Університетській друкарні), 1816, 1822, 1841, 1849 і 1852 р. Відомостей про перевидання у XX столітті знайти не вдалося. Про Нахімова, схоже, забули. Портретів його також не вдалося знайти.

Як писав про Нахімова журнал «Український вісник» у 1816 р. (він виходив при Харківському університеті з 1816 по 1819 рр.), “пороки, які він висміював, за мерзенністю своєю різноманітні до нескінченності”, тому для того, щоб не образити тонкого почуття освічених людей, потрібен було неабиякий талант.

Цей талант Акіма Нахімова був добре оцінений сучасниками – і незаслужено забутий нинішнім поколінням. Давайте ж почитаємо цього харківського байка і сатирика в одній особі:

До модних жінок

О, модні жінки! Нестерпний для вас Поет
Однак і йому у вас нема потреби:
Лиш Грації його та Музи захоплюють,
А ляльки не спокушають.

Бджола та оса

Оса Бджолі так казала:
Давно в мені ти заздрість порушила,
Наш рід скрізь проганяють;
Ваш рід скрізь люблять,
Хоч також вашого боїться всякий жала,
І жалити ви вмієте краще за нас! –
Не сперечаюся, що жалимо, бджола їй відповідала;
Але мед люблячи, чи можна не любити нас?

Бджола – то автор критики корисної;
Оса – безмозкий шпиль, заздрісний хулітель.

До набіленої кокетки

Хто набілив тебе, Ветране? – Хто? – Амур. –
Можливо чи! Кохання бог став нині тинькар?

Почитати збірку творів Акіма Нахімова 1822 р., яка були оцифрована Google і знаходилися в бібліотеці Колумбійського університету (Нью-Йорк), можна тут: