Сьогодні ми поговоримо про національні символи та долю. Почнемо, мабуть, із… Шотландії. У кожного народу, держави, краю є свої святині та реліквії.

У Шотландії однією з таких священних реліквій є Скунський камінь (Stone of Scone, Stone of Destiny). Є великим блоком пісковика вагою 152 кг, «Камінь Долі» займає одне з центральних місць в історії цієї країни. Безліч дивовижних легенд і переказів огортають його минуле. Однак для національної самоідентифікації шотландців головним є той факт, що протягом багатьох століть саме на цьому камені коронували владик Дал Ріади (ранньосередньовічного гельського королівства на західному узбережжі Шотландії), а надалі й шотландських монархів.

У 1296 р. король Англії Едуард Длинноногий захопив Скунський камінь серед інших військових трофеїв і перевіз його до Вестмінстерського абатства. Реліквію помістили під сидіння дерев’яного трону, де пізніше стали коронувати англійських монархів.

Однак думка про повернення однієї з реліквій свого народу на батьківщину не покидала шотландців. Кілька разів шотландськими націоналістами робилися спроби викрадення каменю, але вони були марними.

Лише 1950 року четверо шотландських студентів з університету Глазго (Ян Гамільтон, Гевін Вернон, Кей Метісон та Алан Стюарт) непомітно проникли у Вестмінстерське абатство і викрали Скунський камінь.

Своїм неймовірним і навіженим рейдом у саме серце Англії шотландські патріоти відродили гордість країни – адже викрадення каменю викликало величезний суспільний резонанс у Шотландії.

Проте студенти зовсім не бажали перетворювати свої дії на банальну крадіжку. 11 квітня 1951 р. вони принесли камінь у руїни абатства Арброт та анонімно повідомили поліції про його місцеперебування.

Камінь був повернутий до Вестмінстерського абатства, де знову зайняв своє місце під Коронаційним троном. У 1953 р. на ньому за традицією була коронована королева Єлизавета ІІ.

Однак для Шотландії все ж таки ця історія закінчилася добре. У 1996 р. уряд Великобританії нарешті прийняв рішення повернути «Камінь Долі» – правда, з одним маленьким застереженням. Англійці побажали на час коронацій своїх монархів запозичувати камінь. 30 листопада 1996 року, у день святого Андрія, покровителя Шотландії, Скунський камінь повернувся на батьківщину і був поміщений поряд із шотландськими королівськими регаліями в Единбурзькому замку.

У 2008 році на згадку про події 1950 року американський режисер Чарльз Мартін Сміт зняв фільм «Камінь долі» (Stone of Destiny), завдяки якому історія з викраденням національного символу стала широко відома.

На наших слобожанських землях події склалися інакше. У 1897 році відомий харківський підприємець, промисловець та меценат Олексій Кирилович Алчевський за свої власні гроші (1000 руб.) замовив у Петербурзі знаменитому скульптору Володимиру Олександровичу Беклемішеву погруддя Тараса Шевченка з білого мармуру. 1898 року скульптура була встановлена ​​у дворі садиби Алчевських у Мироносицькому провулку (нині вул. Жон-Мироносиць, 13, ДК ГУНП).

Щоправда, царська влада офіційного дозволу на встановлення не дала. Внаслідок цього вважається, що бюст було встановлено «напівлегально». Вже 1901 року, напередодні сорокаріччя від дня смерті Т.Г.Шевченка, пам’ятник зняли. Існує кілька версій, що спричинило те, що пам’ятник прибрали, проте для нас важливе інше. Надалі Алчевські забрали статую і ще протягом двадцяти років зберігали у своїй сім’ї. Лише 1932 року Микола Олексійович Алчевський, викладач юридичного інституту, передав бюст до Картинної галереї Т.Г.Шевченка. З 1948 року і до цього дня харківська скульптура знаходиться у Києві в Музеї Шевченка.

У березні 2014 року творіння Володимира Олександровича Беклемішева знову відвідало свою «історичну батьківщину» в рамках експозиції «В гості на Батьківщину».

Вважається, що це погруддя, створене за ініціативою та за гроші меценатів нашого міста, є першою пам’яткою Шевченку в Україні. Вдумайтесь ― не у Києві, не у Львові, а саме у нашому з вами улюбленому місті з’явився перший пам’ятник великому Кобзарю! Для мене ця мармурова статуя не просто гордість Харкова – одна зі священних реліквій та символів улюбленого міста.

І лише у Харкові слобожанському «каменю долі» варто перебувати. На превеликий жаль, питання про повернення на Батьківщину чи хоча б створення копії у Харкові так досі не порушено. Немає у нашому місті та сувенірної продукції із зображенням першої пам’ятки Т. Г. Шевченка.

А жаль. Адже подібний об’єкт міг би залучити до нашого міста нових туристів та зміцнити дух його мешканців. Поки що щиро сподіваюся, що в нашому місті не буде потреби у повторенні шотландських подій 1950 року…