За своє довге життя, чиновник, генерал-прокурор (1814-17) Дмитро Прокопович Трощинський** бачив чимало веселого.

Однак одну анекдотичну справу, пов’язану з нашим містом на початку XIX століття, кажуть, він особливо любив згадувати. Завдяки книзі “Записки Степана Петровича Жихарєва 1805-1807″* і ми з вами можемо дізнатися, чим саме порадував Дмитра Прокоповича Харків.

Мабуть, якщо піде на гру слів у юриспруденції та на хибні чутки про дії підсудних осіб, то й у нас знайдеться багато випадків, з яких іншому Російському Шекспіру заманеться написати трагедію; і ось, наприклад, один анекдот, розказаний П.І. Аверіним*** та почутий ним від Д.П. Трощинського**.

Якогось Харківського поміщика обікрала дворова дівка і втекла. Пан подав оголошення про втечу та зникнення різних речей. Дівку спіймали, посадили під варту і передали до суду. Але дівка була гарненька, а суддя – людина чутливого серця, і тому неодмінно хотів виправдати красуню, для чого і склав наступний вирок:

“А як з вчиненого слідства виявляється, що означена жінка Анісся Петрова вищезгаданих п’яти срібних ложок і таких же годинників і табакерки не крала, а просто взяла, і з іншими речами не бігла, а тільки так пішла; то її Аніссю Петрову, від подальшого слідства і суду, як у вині не визнану і не викриту, назавжди звільнити.”

Чи ще буває; та де ж тут трагедія?

Ось такі були вигадники на той час харківські судді. Хоча з тих років, напевно, мало що змінилося.

P.S.
* Степан Петрович Жихарєв (17 лютого 1787 – 31 серпня 1860) – російський письменник і драматург-перекладач, сенатор і театрал, відомий, головним чином, своїми мемуарами.
** Дмитро Прокопович Трощинський (26 жовтня 1749 – 26 лютого 1829) – російський державний діяч, старший кабінет-секретар (1793-98), генерал-прокурор (1814-17), таємний радник, сенатор.
*** Павло Іванович Аверін (1775-1849) – волинський, потім бессарабський губернатор, дійсний статський радник.