Багато харків’ян пам’ятають теплохід “Ластівка”. Цей невеликий прогулянковий корабель курсував з другої половини 1990-х по першу половину 2000-х за обмеженим маршрутом у центрі міста, затиснутому греблями та мостами. Проте судноплавство на Слобожанщині народилося набагато раніше. Ще у XVII столітті Сіверський Донець з його притоками був судноплавний аж до Білгорода та активно використовувався перевезення вантажів і людей.

До середини XVIII століття Сіверський Донець обмілів – цьому значно “посприяла” діяльність людини – греблі та водяні млини зробили річку непрохідною для суден.

Бурхливий розвиток промисловості, видобутку вугілля та солі на Донбасі у другій половині XIX століття порушив питання відновлення судноплавства на Сіверському Дінці. Перевезення вантажів річками було б втричі дешевше, ніж залізницею. У 1903-1904 pp. вчений-гідротехнік Нестор Пузиревський провів детальне дослідження Сіверського Дінця та запропонував докладний план створення шлюзових систем та поглиблення річки для відновлення судноплавства.

За розрахунками необхідно було побудувати 33 шлюзи та дві гавані – у Харкові та Білгороді. Проєктом передбачалося розширення річки біля цих міст. У Харкові гавань мала стати перевантажувальним пунктом, сполученим залізничною гілкою зі станцією Харків-Балашовський (зараз ст. Харків-Слобідський). Харківська гавань, за словами Пузиревського, мала отримати велике значення для товарообігу Харкова з річковими пристанями Сіверського Дінця та Дона. За проєктом по Сіверському Дінцю мали плавати баржі на буксирах, при цьому довжина барж могла б становити 90 метрів, ширина – 13-14 м при осадці 1.7 м.

До речі, збереглися кольорові фотографії Нестора Пузиревського, які зробив один із піонерів дореволюційного кольорового фото – Сергій Прокудін-Горський.

Найдивовижніше в цьому проєкті було те, що він не був забутий, а почав здійснюватися. На будівництво першої черги шлюзової системи були виділені значні кошти та вже у 1911-1914 р. було збудовано 6 шлюзів від гирла Сіверського Дінця до станиці Гундорівської (нині це м. Донецьк Ростовської обл.). На другому етапі будівництва передбачалося зробити Сіверський Донець судноплавним до Лисичанська, на третьому – до Ізюма.

Перша світова війна та розруха революції зірвали ці плани. За радянських часів про проєкт забули та лише підтримували систему збудованих шлюзів у робочому стані. Нині вона дуже стара і використовується далеко не в тих обсягах, що раніше.

Чи буде Харківщина знову судноплавною у майбутньому? Хоча ймовірність цього й дуже мала, але хто знає… Історія часто показує, як проєкти каналів, мостів та тунелів гуляють міністерствами сторіччями, і в результаті все-таки здійснюються.