У середині XIX – на початку XX століття що на Слобожанщині, що в інших регіонах журналів та газет випускалося чимало. Ясна річ, що журналісти різних видань тоді, як і зараз, робили робочі поїздки та ділилися з читачами враженнями про них.

Завдяки цьому сьогодні ми можемо подивитись на наше улюблене місто очима приїжджого журналіста – Олександра Григоровича Безгіна.

Працюючи у щоденнику «Кримський вісник», автор у досить єхидній формі писав про те, що бачив. Спостереження Безгіна про міста, через які пролягав його маршрут, виявилися настільки змістовними та дотепними, що після розміщення їх у № 111, 113, 123, 130 газети «Кримський вісник» у 1909 році були випущені окремою книжкою.

Перш ніж перейти до того, яким же побачив севастопольський журналіст наше з вами улюблене місто, що йому впало у вічі та що запам’яталося, почнемо… з міста Курська. Саме його опис дасть нам відповідь на запитання про «цивілізацію в Харкові» та про те, хто такий «головний жирний монгол».

Курськ — хоч у ньому є й електричний трамвай — має вигляд міста, що ще не зовсім одужав після погрому від татарської навали в тринадцятому столітті: то пил, то бруд, відсутність огорож, де вони потрібні, присутність їх там, де їх не треба, позбавляють місто життєрадісного вигляду.

…Вокзальний буфет у Курську куди кращий за орловського, його з давніх-давен утримують нащадки Тамерлана, родом з Касимова. Після повалення татарського ярма за ними залишилося безліч буфетів; і правду сказати, у них і краще і чистіше…

Далі автор переходить до опису Харкова.

У Харкові «цивілізація» виражається ясніше: тут головний жирний монгол вміє говорити і французькою, і німецькою, з домішкою англійських фраз.

— Та де ви цьому навчилися?

— Начувся від іноземців, які проїжджали.

Про легендарного Харківського «ванько» збереглося чимало спогадів, проте тексти дотепного співробітника «Кримського вісника» суттєво збільшують наші знання про них.

Сорок п’ять років тому, коли Росія ледве виходила з кочового статку, у часи багатомільйонних степових отар «шльонок», «шпанок» і простих овець: і коли Харків не був оточений поясом димогарних труб, він здавався куди цікавішим, простішим і чистішим за нинішній.

Тоді не існувало двопарних кандиб ні на візниках, ні на трамваях, а були лише одні «ваньки». Ванько ― похідне від Івана, має своє дієслово. На запитання, звернене до куховарки, що наймається: «Чим займається ваш чоловік?» Відповідає: «Ванькує». Рекомендую всім, хто приїжджає вперше до Харкова, ніколи не кликати однокінку «візником» — це образа, за яку ванько може потягнути до суду — «тут немає візників, тут тільки ваньки». Останнім часом візники (парокінні) віддали ванькам (однокінним) своїх коней, а ваньки їм великодушно своїх кандиб. Так що тепер ваньки їздять швидше, за вдвічі дешевшою таксою, та й спокійніше візників, через те, що ширина ходу коліс відповідає колії трамвая, якою ними заведено їздити вздовж і поперек Харкова, головними його артеріями — Катеринославською, Сумською, Московською і Старомосковській вулицям, перетинаючи уявні річки: Лопань, Харків, Нетечу і Немишлю, що втрачають свої назви та останню вологу у пісках експропріаторської околиці Харкова — Москалівці.

Багато хто говорить, що «Харків ― місто студентське». Зазначає це і Безгін, наводячи низку цікавих фактів.

Не без впливу на долі сучасного Харкова надають натовпи студентів, що маячать Сумською, збірний пункт яких, під час зовнішніх чи внутрішніх негод — перон театру та університетський сад.

Рівно десять років тому, навесні 1899 року в Харкові була студентська «обструкція» університету та всіх інститутів, а оскільки чотирилапі вважаються друзями двоногих, то страйкарі-студенти ветеринарного інституту вважали за обов’язок запросити до участі у страйку і худобу — просто вигнали тварин, які призначались для вівісекції. І багатьом довелося бути свідками ніколи, ні раніше, ні пізніше, небаченої процесії, як ходили Сумською з голосіннями, властивими кожній тварині, хворі кішки, собаки, коні, корови, кури, свині та індики, яких батогами гнали вулицею студенти — ветеринари.

Минуло вже понад 100 років, а журналісти з різних видань так само приїжджають у місто, де «цивілізація виявляється ясніше» і так само залишають про нього свої дорожні нариси…