Дорогі читачі! Цього року ми разом з вами мали щастя раз на два тижні робити дивовижну подорож у минуле улюбленого міста. Завдяки мемуарам Фелікса Йосиповича фон-Рейнгардта, чиновника Міністерства внутрішніх справ Михайла Павловича Жданова, приїжджого журналіста Олександра Григоровича Безгіна, дружини зрадника Олександри Андріївни Вороніної нашому погляду поставав Харків різних епох і з різних точок зору. В останній нашій подорожі цього року пропоную побачити чудовий Харків очима того, хто був у нього щиро, шалено закоханий. Пройтися містом XIX століття, у якого все найцікавіше тільки починалося, разом з «екскурсоводом», чиїм ім’ям зараз названо чимало значущих місць Харкова…
З 1843 року в університетській друкарні почала видаватися українська літературна збірка (альманах) «Молодик».
Відкривав перший випуск матеріал авторства Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка «Заснування Харкова. Стародавній переказ». Текст автор присвячував Валеріану Андрійовичу Квітці, а «батьком-засновником» міста молодий письменник вивів власного предка. Нібито якийсь Андрій Квітка, полюбивши воєводську доньку, утік із нею з Києва до цих країв і збудував власний маєток. Якось, здійснюючи прогулянку Університетською гіркою, був вражений чудовим краєвидом, що відкрився, і вирішив заснувати в цьому місці місто.
Безперечно, не варто розглядати цю фантастичну історію виникнення нашого улюбленого міста серйозно.
Набагато важливіше і цінніше для нас інше. Адже на самому її початку Григорій Федорович дуже яскраво описує Харків та його мешканців.
Так, місто Харків відрізняється від багатьох губернських міст.
Погляньте на нього хоч трохи, хоч з усією уважністю; краса! Вулиці рівні, чисті, прямі; громадські будівлі чудові, приватні будинки красиві, милі; магазини наповнені різного роду товарами, речами удосталь і безперервно змінюються новітніми, витонченими; не встигне з’явитися в Петербурзі, вже привезено до Харкова і продано. Училища, театр, вітальня, різні художні заклади… чого в ньому немає! Скільки потрібно часу пройти місто вздовж – втомишся, просто втомишся; а навколо обійти його, і не кажіть, щоб можна було одного дня; це ще й без передмість. І що в ньому заздрісно, то це те, що в нинішньому році місто було, здається, закінчене зовсім; крайній двір відомий; наступного року, дивишся, вже від того двору висунулося в поле кілька вулиць, збудовані будиночки та межі міста змінилися. Та чого? Сама Основа (не забудьте, будь ласка, про це; нам треба буде згадати), Основа вже майже пов’язана з містом – місто вливається до неї. Цього року ходиш містом, йдеш із вулиці на вулицю, бачиш будиночки, будинки, дерев’яні, не тільки не старі, але ще й не старі; зайдеш туди на другий рік… батюшки! Де я? Все це забудовано новими, кам’яними, вже не будинками, а великими палатами, у два, три, чотири поверхи; і все красиво, мило, і все і скрізь наповнене народом, скрізь життя, рух, суєта… ні, саме немає у всьому місті порожнього, не зайнятого куточка.
На майбутнє літо виросте із землі п’ятдесят домівок на кілька поверхів, кожен розтягнеться на десятках сажнів, верх ще кладуть, до даху далеко, а внизу мешканці рухаються, промишляють. Отже, треба будуватись, є з чого будувати. Отже, народ додається, — не покидають Харкова, а стікаються до нього з різних місць. Отже, в ньому жити привільно, спокійно, зручно: майстровому, якщо не сидіти без роботи; промисловцю, який успішно ведете свої обороти; купцю, що збуває вигідно свій товар; де їм захист і заступництво від начальства, то вони туди роєм летять. Класу людей, які розуміють, до чого ведуть науки, яку зручність навчати дітей! З яких місць не наїжджають у Харків! Розташувалися прожити, доки діти закінчать вчення, дивишся, купили будинок, залишилися жити в нас назавжди: спокійно, не збитково, весело… що ще потрібне для безтурботного життя?
Подивіться на цього молодця, на цього франта між містами, подивіться на Харків у святковий, урочистий день, — диво! Стук екіпажів мостовими в різних вулицях, всі поспішають до одного пункту… екіпажі, що не найкращі; модно, блискуче, гарно; коні варті заздрості, упряж одна одною ошатніше, світиться, сяє як жар; кучера в ямських, хвацько оздоблених, хвацько прикрашених каптанах; спритні, залихватські лакеї в блискучих лівреях з аксельбантами … стоїш осторонь, милуєшся дивлячись на все це; нема за що похулити! – Увійдіть до Собору: пройдіть через ряди купецтва, що важливо стоїть, та якого купецтва? Де трапляється їм розмовляти між собою про справи, там мільйони у них, а про сотні тисяч і рідко говорити доводиться. Ідіть далі: ось ви серед чиновників; всі в мундирах, блискуче, пишно, важливо, золото, срібло, блиск; подивіться ліворуч: жінки, дівчата, всюди скромність, краса, краса оздоблення, вбрання, все пристойно, все зі смаком; перли, діаманти, тут остання справа… дивіться, і не надивіться; милуєтесь, не налюбуєтеся!
Всі ці добрі християни проводять кожен день за своїм статком, дружно, відповідно, а тому й приємно. В одній хаті двадцять, в іншій тридцять, п’ятдесят обідають. Скрізь розкіш, достаток! Найкращі страви, вина, соковиті плоди, срібло, кришталь, вази з квітами… Гомін, жарти, сміх, свобода приправляють обіди. Розмови без пересудів, хоча з тих, хто обідає – більш ніж половина жінок; без пліток; міркування здорові, прямі; судять, дбають про музику, літературу, витвори мистецтва, прислухаєшся… судження точні, я вас запевняю, краще, ніж в іншому журналі.
Настав вечір. Не змовлялися, не домовлялися, а всі знову разом, у театрі чи у благородних зборах. У театрі є на що подивитися, є чим зайнятися і потім послухати хоч і не друкованих, а слушних суджень. Заходьте до благородних зборів… зала чудова, величезна! Царі хвалили її! Світло, блиск, багатолюдство. Поважно, пристойно, весело; у натовпі вас ніхто не тіснить, здається, дбає про ваш спокій. Поговоріть з ким і що завгодно; знаходьте знання, освіченість, відомості… Погляньте на прекрасну стать, яка сидить на піднесенні в очікуванні балу. А? Що скажете? Квітник, пане, та ще який! Відмінних, чарівних, квіточок до квіточки підібраних, запашних, ароматних… ну, не приберу слів; голова отупіла, дивлюся, милуюсь і… Вбрання, оздоблення, спритність у всьому; все біля місця, граціозно, краще не можна вигадати. Поговоривши з молодими людьми, які вас оточували, ви приємно провели час, насолодилися слушною розмовою… Підійшовши до квітника, милуєтеся; ось студенти, чиновники… Про що вам завгодно буде поговорити, про літературу російську, французьку, про музику німецьку, італійську, про композиторів… суд здоровий, тямущий, французька мова правильна, акцент чистий… Столиця, право слово, столиця!
Музика гримить, кадрилі, вальси, мазурки, все йде своїм порядком. Скрізь грація, спритність, пристойність, у парних розмовах гострота, люб’язність, трошки кокетства, такого чарівного в чарівних, необхідного в милих… дивишся… і вузлик зав’язався… Взагалі бачите стрункість, освіченість, пишність без чванства, хлібосольство, привітність, смак, здорове судження, вміння жити…
Смішний мені наш Харків!.. Як він угамувався, як він поширився, як він прикрасився! Залучив до себе іногородніх торгових гостей, що обертають мільйонами, вкоренив вчення вищим наукам, сам причепурився, розфрантувався, човгає по-європейськи, танцює французькі кадрилі, гуляє на багатолюдних ярмарках, припасує найкраще з найкращого, люб’язний з дамами, не наговориться про премудрості, чваниться далекою про себе славою, пишається перед своїми братами, не дає нікому ступити собі на ногу, поглядає тільки, як старші його брати шапки перед ним знімають, а сам, заламуючи голову, руки по-столичному заклавши в кишені, думає, що він і в справді фря який!.. Ех, голубчику ти мій! Ну, що, як я розповім про твоє народження, як ти зростав і мужів? Який був ти спочатку і який тепер порівняти, так просто помру! Був так — собі, нічого, навіть у прості містечка не норовився, а дивишся, як щастя послужило?
Небагато описів Харкова дано з таким відвертим захопленням. Таким було наше місто, таким ми його втратили, ну а яким буде воно – залежить вже від нас. Хто знає, можливо, через сто чи двісті років якийсь дослідник знайде опис прекрасного, зручного та доброго місця для життя під назвою Харків?
