Розповідати про, мабуть, найгеніальнішого харківського композитора і піаніста першої половини XX століття вкрай складно. Адже вкрай мало хто був відзначений такими характеристиками з боку музичних критиків: «співак сутінкових настроїв, зоряного неба, мрійливості та мрій», «музичний астролог, він уловлює тріпотіння і чарівність містичних сил у їхніх сяйвах, що грають і перехрещуються», «самостійний, винахідливий, винахідливий і новий, як… Дебюссі», «музика не від цього світу», «музикант-імпресіоніст»…

Музикознавці писали про нашого видатного земляка наступне:

Твори Якименка мають солідну композиторську техніку, витончений смак, витриманість стилю, поетичність та щирість настрою.

Іноді звуки рояля Якименка гасають, злітають, падають, як справжні веселі водяні бризки, які сяють…

Одні захоплювалися ним, інші не розуміли, таврували та вважали бездарністю. За радянських часів про нього просто воліли забути ― адже у 20-х роках минулого століття він емігрував та помер 1945 року в Парижі.

Що ж знаємо ми про людину, яка вважала наше місто рідним, де до неї прийшли слава та успіх? Про що говорить нам зараз його ім’я, яке знали не лише у Харкові, а й усієї тодішньої Російської імперії? Про себе і своє життя Федір Степанович Якименко писав так:

Народився я 8 лютого 1876 р. у Харкові. Батько мій чистокровний малорос; мати – російська (селянка Тульської губ.). Перші роки мого дитинства пройшли у рідному місті. У 1886 р. мене визначили, завдяки гарному голосу, до Придворної капели, де я й отримав початкову музичну освіту.

…Бувши ще 10-річним хлопчиком, долею відірваний від рідного Харкова, що було несподівано і для мене, і для моїх близьких, я опинився в Петрограді. Завдяки гарному голосу мене визначили до Придворної капели. Це було 1886 року.

Завідував на той час Придворною капеллою відомий композитор, піаніст, диригент, педагог та голова «Могутньої купки» Мілій Олексійович Балакірєв.

Саме він став учителем та другом юного Федора Якименка. Одну веселу подію, пов’язану зі своїм наставником, композитор згадував так:

Пригадую такий випадок. Я програв Балакірєву якийсь свій твір, він уважно прослухав його, ні слова не промовивши. Потім, коли ми сиділи за спільним столом і пили чай, М. О., мабуть, під враженням від прослуханої моєї п’єси сказав, звертаючись до мене: «Федю, ти знаєш, що А. Рубінштейн написав «Океан»? А ось ти напишеш «Катерининський канал». Загальний сміх.

Навчався Якименко настільки успішно, що у віці 16-17 років був призначений керувати учнівським оркестром, і йому довелося диригувати на музичних вечорах при численних зборах публіки. З 1896 по 1900 рік він навчався в Петербурзькій консерваторії, де закінчив курс за класом професора теорії композиції М. А. Римського-Корсакова. З 1903 по 1906 роки жив за кордоном, спочатку в Ніцці, де керував два сезони церковним хором при православній церкві, сформованим з французів та італійців. Далі музикант перебрався до Парижа, а потім до Італії. Живучи в Женеві, Якименко знайомиться з геніальним композитором і піаністом Олександром Миколайовичем Скрябіним. Сам Федір Степанович у своїй автобіографії пише про це так:

У Женеві, де провів близько пів року, я зблизився з О. М. Скрябіним. На моє прохання О. М. виправляв постановку моїх рук для успішнішої гри на фортепіано. Ми відвідували один одного, і час, проведений разом то в музиці, то в прогулянках мальовничим містом Жан-Жака Руссо, був для мене в повному розумінні чарівним часом.

У цей період Федір Степанович активно створює музичні твори та отримує іронічне прізвисько серед композиторів «Капельський француз». Оскільки він був вихованцем Придворної співочої капели — то й епітет «капельський». «Французом» його називали тому, що на його творчість сильно вплинула сучасна французька музика. Колишній його вчитель Римський-Корсаков насмішкувато назвав вихованця «французький композитор Якименко».

Влітку 1906 Олександр Костянтинович Глазунов пише М. А. Римському-Корсакову:

Третім виступив Якименко, який надіслав збірку маленьких фортепіанних п’єс та кількох романсів. Я програв все від ноти до ноти та на свій страх відмовив, написавши кілька рядків Якименку, в яких висловлював велике співчуття з приводу того, що напрямок його музики так згубно піддався впливу сучасної французятини; боюся, щоб Якименко, як Скрябін, не образився на мене…

Можливо, приїхавши на батьківщину, Якименко вилікується від французької недуги; якщо в нього манія величі, його музичній діяльності — кришка. Цього разу я написав Якименку десяту частку того, що повідомляю вам; все одно – він не повірить моїм словам, засмутити ж його перед весіллям не хочеться.

Вчора в мене був Штейнберг і показував фінал симфонії, який мені дуже сподобався. Дещо я порадив змінити: були деякі шорсткості, але в межах талановитості та смаку, не так, як у француза Якименка.

Незадовго до повернення на батьківщину композитор знову відвідує Париж. Там він знайомиться зі знаменитим астрономом і письменником Камілем Ніколя Фламмаріоном, який вплинув на його творчість.

На радість своїх колишніх наставників, наприкінці 1906 року Федір Степанович повертається до свого рідного Харкова і починає викладати у музичному училищі Російського Музичного Товариства. Тут же вперше він виступає із власним концертом, до програми якого входили виключно його твори. Саме у нашому місті Якименко отримує визнання.

Відомий музикознавець, композитор, музичний критик Леонід Леонідович Сабанєєв у своїй книзі «Спогади про Скрябіна», що охоплює переважно останні п’ять років життя композитора, пише про нашого геніального земляка наступне:

З тих, хто відвідував скрябинське коло в той час, я згадую композитора Ф. С. Якименка, який у свій час переселився до Москви та став дуже часто бувати у Скрябіних. Якименко був дуже оригінальною істотою. То була людина, зовсім відірвана від «земної поверхні». Його думки та фантазії оберталися в якихось дивних світах, серед області, що поєднувала в собі одночасно астрономію, якусь салонну містику та дитячі казочки. Була якась оригінальна витонченість у ньому… Його твори, зазвичай дуже невеликі і якісь дуже, по суті, водянисті, безбарвні, салонні, були забезпечені дуже високими назвами, в яких брали участь і серафими, і кільця Сатурна, і туманності … Він був, мабуть, дуже великої думки про себе, але природжена зовнішня скромність змушувала його не говорити про себе. У цій рисі, як і в загальній салонності, в прагненні до містики та до грандіозного при явному мініатюризмі, у нього була певна схожість зі Скрябіним, звичайно, не беручи до уваги розміри самого таланту. Мабуть, і Олександр Миколайович якось побачив у Якименка свого родича за духом, чомусь його відзначив між своїми знайомими та, навіть зазвичай настільки скептичний до музики своїх сучасників, у його прісній музиці любив знаходити якісь переваги. Якименко був свідком перших виконань Олександром Миколайовичем ще «фортепіанного» «Прометея», був присутнім за всіх таїнств його народження і виходу у світ.

Цікава картина була, коли ці два фантазери починали розмову один з одним на різні «астральні» теми. Вони ніби намагалися перевершити один одного у відірваності від реального світу, і з боку було дуже дивно їх слухати.

…Зазвичай думки Олександра Миколайовича, як я вже казав, були не дуже поблажливі. Найчастіше від нової музики він отримував задоволення чи не менше, ніж від колишньої… Якось дивно він поєднував у своїй оцінці людину з композитором і ті, хто був йому так чи інакше відомий — і відомий як тонко мисляча, та особливо, «містично налаштована» людина, — у тих він якось схильний був знаходити й музичну значущість. Так він чомусь дуже виділяв і надзвичайно поблажливо ставився до композитора Якименка, який був теж «начебто містик», писав різні «Серафічні пісні» тощо у досить салонному смаку.

— У нього щось є, — казав Олександр Миколайович, — правда, він дуже прилизаний, салонний, але витонченість у нього є.

Перший учитель Ігоря Стравінського. Старший брат не менш геніального українського композитора та музичного педагога Якова Степановича Степового. І навіть той, про кого Сергій Павлович Дягілєв скаже: «…тюря, дурний і провінційний». Все це наш із вами геніальний, невичерпний, але забутий Федір Степанович Якименко. Той, хто створив не тільки прекрасну музику, а й не менш прекрасні афоризми.

Ну а послухати записи твори Якименка можна, наприклад, тут: