У 2015 р. виповнилося 150 років від дня народження Миколи Федоровича фон-Дітмара.

У далекому 1893 28-річний учень Д. І. Менделєєва Микола Федорович фон-Дітмар відкриває в Харкові механічну майстерню. Довгий шлях від невеликого підприємства з 10 робітниками до перетворення на “Харківський машинобудівний завод” зі штатом понад 300 робітників і службовців лише розпочинався. Хоча сучасним харків’янам дітище фон-Дітмара зараз відоме під іншим ім’ям – завод «Світло шахтаря».

Досвід своєї підприємницької діяльності переконав його у необхідності вивчення інженерами, управлінцями, комерсантами спеціальної науки – бухгалтерського обліку. У 1907 році він написав у Харкові та опублікував перший у Росії підручник у цій галузі «Основи рахівництва», який він присвятив «пам’яті Великого вчителя Д. І. Менделєєва».

Існують відомості, що завод “Світло Шахтаря” на початку 2000-х випустив копії тих самих люків часів фон-Дітмара, згодом вони з’явилися на вулицях міста. Тож тепер встановити який люк – оригінальний, а якою є копією, можуть лише фахівці.

Микола фон-Дітмар був підприємцем, який не лише заробляв сам, а й дбав про своїх робітників. Він ініціював створення лікарень для лікування профзахворювань у шахтарів (нинішній інститут Ситенка), рятувальних команд, шкіл, хімічних та сейсмологічних лабораторій для покращення безпеки у шахтах.

У своїй книзі “Історія російської революції” Лев Давидович Троцький називає Миколу Федоровича фон-Дітмара “вождем важкої промисловості Росії”.

З яких причин Харківський промисловець був відзначений таким “титулом” навіть в очах революційного діяча XX століття?

У книзі 1915 року “Державна Рада. Портрети та біографії” ми можемо знайти й біографію фон-Дітмара. З цікавою характеристикою “Один із найвизначніших представників торгівлі та промисловості у Державному Раді”.

Беручи участь з 1893 р. у роботах з’їздів гірничопромисловців Півдня Росії, Н. Ф. взяв на себе в 1896 р., за дорученням з’їзду, організацію статистичного бюро З’їзду і з цього року безперервно бере участь безпосередньо у всіх роботах З’їздів гірничопромисловців Півдня Росії, створивши основи величезних статистичних, (поточних та періодичних) видань Ради З’їзду та обіймаючи, поступово, посади: завідувача статистичним бюро, секретаря Ради та З’їзду, керівника справами Ради, члена Харківської губернської у фабричних та гірничозаводських справах Присутності, члена загальної Присутності Казенної Палати, порайонного Комітету та Комітету з вивезення гірничозаводських вантажів і, нарешті, з 1905 р. – Голови Ради З’їзду.

Протягом усіх цих років М. Ф. бере участь у роботах З’їздів гірничопромисловців, головуючи в різних комісіях З’їзду та керуючи вивченням багатьох економічних та промислових питань, у тому числі: про земське оподаткування промислових підприємств та про земську виборчу реформу, про залізничні тарифи, митні тарифи, промислових оподаткуваннях, про право на надра у зв’язку з дробленням земельної власності, про робоче законодавство та особливо про страхування робітників від нещасних випадків на роботах та багато інших. ін. З 1903 р. М. Ф. бере на себе редагування органу Ради З’їздів — журналу „Гірничозаводський Листок* (нині „Гірничозаводська Справа”), в якому він поміщає масу статей з різних економічних, технічних та промислових питань.

Діяльність Ради З’їзду поступово розширюється і під безпосереднім керівництвом Н. Ф. виникають відділи Ради З’їзду: статистичний, залізничний, технічний, юридичний, страховий з нещасних випадків з робітниками, санітарний та ін. та утворюються: рятувальна станція, школа гірських десятників, сейсмічна станція 1-го класу, санітарна організація (лікарі та бактеріологічна лабораторія) і т.д. . З 1901 р. М. Ф. є гласним Харківської міської думи. З 1907 по 1912 р. він був, на вибір міської думи, членом Харківської губернської з промислового податку присутності. З 1901 р. є членом облікового комітету Харківської контори Державного банку; з 1905 р. — головою Харківського відділення Імператорського російського технічного товариства, головою організованого ним рахівничого відділу та редактором журналу „Рахівництво та Господарство”, в якому М. Ф. помістив кілька статей з питань рахівництва.

У 1910 р. М. Ф. був організатором Південноросійського товариства з нагляду за паровими котлами, в 1912 р. брав активну участь у створенні в Харкові комерційного інституту, членом опікунської ради та навчального комітету якого і є нині. Крім того, М. Ф. є: — членом опікунської ради Харківського комерційного училища, старшиною Харківського біржового комітету, головою Харківського відділення Російсько-Італійської торгової палати, членом Ради З’їзду представників промисловості та торгівлі, членом Ради З’їзду представників біржової торгівлі та сільського господарства, почесним мировим суддею м. Харкова та Харківської губ. та членом багатьох благодійних та освітніх закладів. У 1912 р. М. Ф. був обраний у члени Державної Ради від промисловості. У Державній Раді М. Ф. приєднався до партії центру. Неодноразово виступав у загальних зборах Держ. Ради з питань торговельно-промислового та фінансового характеру. У державній Раді є одним із відомих представників торгівлі та промисловості.

Далекого 1919 року номер Харківської газети “Нова Росія”, що вийшов 6 липня (за старим стилем), був наповнений скорботними повідомленнями.

Приголомшені горем, дружина і діти Миколи Федоровича фон-Дітмара… Сповіщають про кончину улюбленого чоловіка і батька, що пішов 5-го липня об 11:30 годині ранку після нетривалої тяжкої хвороби…

Свої співчуття висловили зокрема:

• Рада З’їзду гірничопромисловців Півдня Росії;
• Комітет Харківської Кам’яновугільної та Гірничозаводської Біржі;
• Комітет Донецького басейну для сприяння збройним силам на Півдні Росії;
• Рада професійного товариства інженерів гірничої та гірничозаводської промисловості Півдня Росії;
• Правління Донецького гірничопромислового банку;
• Рада Донецького гірничопромислового банку;
• Правління Новосильцівського кам’яновугільного акціонерного товариства.

У траурних некрологах про Миколу Федоровича можна зустріти наступне

Померла людина, ім’я якої відоме всієї грамотної Росії, чиєї кипучої енергії та творчості зобов’язаний не тільки наш гірничопромисловий південь, весь розквіт та розвиток якого протягом останніх тридцяти років нерозривно пов’язані з ім’ям М. Ф., але і вся Росія…

…Не було жодного корисного починання для Росії, з яким тією чи іншою мірою не було б пов’язане ім’я Миколи Федоровича. Людина величезної ініціативи, виняткових організаторських здібностей, вона протягом 30-ти років самовіддано і безкорисливо несла на собі тягар служіння інтересам країни. Він був тим центром, навколо якого складалися всі суспільно корисні починання.

…Біографія М. Ф це історія всього суспільного розвитку Росії…

Фон Дітмар був похований на цвинтарі по вулиці Григорія Сковороди, який був зритий за рішенням міської влади у 1970-ті роки. Дотепер точне місце поховання і досі не встановлено.

Будівля Ради з’їзду гірничопромисловців Півдня Росії була збудована у 1902 р. на вул. Сумський 18/20 за проєктами Б. Михаловського та братів Загоскіних за участю В. Кричевського.

У 1916 році було проведено реконструкцію внутрішніх приміщень за проєктом А. Бекетова. Рада координувала діяльність багатьох промислових підприємств Харкова та Донбасу. З 1910 року у будівлі розміщувався Повітроплавний відділ Харківського відділення російського технічного товариства. У 1911-1912 роках тут також розміщувалася редакція журналу «Важче повітря», навчальні курси пілотів та аероклуб.

А ось права частина будівлі була раніше будинком, який належав усім відомій пані Харіній. Його реконструювали у загальному стилі, який відповідав основній споруді. Було додано третій поверх (проєкт Б. Михаловського).

Ділянка на вул. Губернаторській (нині Куликівський узвіз, 7), згідно з харківським адрес-календарем 1909 року, належала Миколі фон-Дітмару. Сам же будинок було збудовано в 1913 р. У ході нещодавньої реконструкції для Інституту моди та дизайну, що нині знаходиться в будинку, була зменшена висота вікон та змінена форма даху. Але смугастий фасад залишився тим самим.

Ще один будинок фон Дітмара на вул. Рибній, 22 був поглинений під час будівництва величезної будівлі Харенерго на початку 1930-х (нині це вул. Кооперативна).