Ми вже писали про забутого харківського письменника Михайла Арцибашева та його колись всесвітньо відомий роман “Санін”. Тепер настав час згадати про його не менш талановитого сина, Бориса, також забутого у нас, як і його батька, але відомого на Заході.
Борис народився 25 травня 1899 р. у Харкові. На жаль, його батько, Михайло Арцибашев рано розлучився з дружиною і з сім’єю не підтримував особливих контактів, хоча син Борис батька дуже любив і захоплювався його талантом… Мало того, перед Першою Світовою Михайло рекомендував синові виїхати з країни та змінити прізвище, щоб до нього не клеїлася репутація батька, водночас відома та дуже скандальна.
Базові навички малювання Арцибашев отримав у студії княгині Тенішевої у Петербурзі (до речі, у цій же студії займалися відомі художники М. Добужинський, І. Білібін та З. Серебрякова). Пізніше Боріс Михайлович почне вивчати юриспруденцію в Київському Університеті, але в 1917 році революція перервала освіту Арцибашева, і його розлучили з родиною. 1918-го Борис служив у Києві в армії Скоропадського, після його повалення намагався приєднатися до лав Білої Армії на Півдні України, але був захоплений більшовиками. Борису вдалося втекти з полону.
У 1919 р. він емігрував до США, не розмовляючи англійською та маючи в кишені лише 14 центів у турецькій валюті. Арцибашев починав з нуля – він влаштувався нарізати етикетки у друкарню, потім став дизайнером пляшок. Незабаром він отримав замовлення на розпис стін емігрантського ресторану The Russian Inn. На них звернув увагу арт-критик та художник Гі Де Буа, що стало поворотним у кар’єрі Арцибашева-молодшого. Михайло Фокін запросив його на посаду художника декорацій для свого балету у Нью-Йорку.
Паралельно Борис також намалював ілюстрації для книг. Вже у ранніх його роботах простежуються сюрреалістичні антропоморфні механізми, які стануть фірмовою рисою. Наприклад, ілюстрації до збірки казок Мамина-Сибиряка “Оленушкині казки”, опубліковані в 1922 р. у Нью-Йорку в англійському перекладі під назвою “Вірочкіни казки”.
1926-го Арцибашев отримує громадянство США, 1930-го – одружується з Елізабет Снайдер.
Згодом Арцибашев намалює ілюстрації більш ніж до 50 книг, відзначених престижними медалями Джона Ньюбері (Дхан Мукерджі, “Гай Нек, історія голуба”, 1928 р.) і медаллю Калдекотта.
Деякі книжки він напише сам. Першою його дитячих книг став “Бідний Шайдулла”, опублікована 1931-го
1937-го його книга “Сім сімеонів” (варіація народної казки) була відзначена кількох премій, у т.ч. престижною нагородою Книжкового фестивалю Нью-Йорк Геральд Тріб’юн.
Спочатку Арцибашев працював у манері монохромних плоских гравюр, але потім став малювати об’ємні кольорові роботи.
Тут не можна не згадати іншого талановитого харківця, який був одночасно і художником, і письменником, і ілюстратором як дитячих, так і серйозніших книг – Миколу Каразіна.
Як згадував сам Арцибашев, на його світогляд найбільше вплинули картини Босха, Пітер Брейгеля-старшого та старовинні ікони, які він бачив у дитинстві.
Справжня популярність прийде до нього в 1930-х, коли він почне працювати з комерційними журнальними ілюстраціями та рекламною роботою. 1934-го Арцибашев отримує посаду в журналі Time – він починає малювати рекламні матеріали для журналу.
Тоді “Тайм” публікував лише фотографії, але через деякий час його обкладинки змінили формат на мальовані ілюстрації та Арцибашев був одним із перших, кому довірили їх малювати.
З 1941-го по 1965-й він намалював понад 200 обкладинок журналу Time, Fortune та Life.
Це були часи важких та переломних подій для людства – Друга Світова, початок Холодної війни та різкий стрибок у науково-технічному прогресі…
Обкладинки рясніли видатними особистостями – вченими, тіранами, політиками та військовими.
Кажуть, Арцибашеву достатньо було хвилину подивитися на фотографію, щоб уловити емоції людини та намалювати її портрет.
Працював Арцибашев і з рекламними матеріалами для таких брендів як Xerox, Shell Oil, PanAm, Casco Power Tools, Parke Davis, Scotch Tape, Alcoa Steamship Lines, Parker Pens.
Більшість картин Арцибашева, які він малював у відриві від комерційних замовлень, пройняті сюрреалістичними “механо-людськими” сюжетами, в яких оживають машини та механізми. Це відповідало духу епохи та стрімкому розвитку науково-технічного прогресу. Художник був пацифістом і намагався висміювати вояччину, але під час Другої Світової працював із Держдепартаментом США над агітаційними плакатами.
1954-го Арцибашев видав книгу своїх ілюстрацій “Як я бачу”, яка отримала хороші відгуки мистецтвознавців та критиків. Жахи війни ще були свіжі у пам’яті людей, він зазначив у ній, що
…у людях часом дуже мало залишається людського, крім зовнішнього вигляду. Але оскільки вчені, провівши безліч експериментів на лабораторних мишах, довели, що вони можуть накопичити достатній досвід для виходу з лабіринту, у мене є велика надія на майбутнє. Ми ще маємо час, щоб навчитися. Зрештою, як вид ми молодші за мишей
Борис Арцибашев малював до кінця життя і помер 16 липня 1965-го у м. Лайм, штат Коннектикут.
Цей талановитий харківець вважається одним із найкращих американських ілюстраторів XX століття, але у Харкові про нього мало хто пам’ятає.
Джерела: Кадетська Перекличка. Нью-Йорк. 1973 № 6 Чуваков В.М. Незабуті могили - том 1, A-B - 1999 http://bermudacaribbeanart.com/artzybasheff-boris-biography/ http://www.americanartarchives.com/artzybasheff.htm http://www.bpib.com/artzybas.htm