Після звільнення Харкова в тридцятих числах серпня 1943 року наше улюблене місто лежало в руїнах. Частина старовинних будівель значно постраждала під час бойових дій. Що ж намагалися врятувати, а що відновленню не підлягало?
При роботі в Державному архіві Харківської області мені попався один дуже цікавий документ, який датується 5 червня 1944 року. Він багато в чому відповідає на поставлене вище питання.
Щодо питання обліку пам’яток архітектури на території Харківської області повідомляємо наступне.
В організаціях, що знаходяться у місті Харкові, відомостей про архітектурні пам’ятки Харківської області збереглося надзвичайно мало. Райвиконкоми ще повністю не надали вичерпних матеріалів про кількість, стан та характер використання наявних пам’яток архітектури. За попередніми відомостями з’ясовується, що велика кількість архітектурних пам’яток – житлових або громадських будівель, а також і релігійного культу – виявилася зруйнованою під час німецької окупації. Частину архітектурних пам’яток релігійного культу було розібрано або переобладнано для інших цілей протягом минулих двох десятків років
Далі йшов детальний список із 9 об’єктів знищених у 1930-ті роки церков та садиб по Харківській області, потім ― перелік із 5 об’єктів, які були підірвані німцями. Для успішної охорони пам’яток архітектури необхідно було вирішити низку завдань. Наприклад, таких:
- Виявлення матеріалів для уточнення переліку пам’яток архітектури, що збереглися, в центральних державних органах (Москва, Київ). Постачання цими матеріалами місцевих відділів у справах архітектури.
- Стан фактичної документації (обстеження, знімання, замальовка, фотографування, дефектні акти тощо).
На той час у нашому з вами улюбленому місті знаходилася бригада студентів Московського архітектурного інституту у складі трьох осіб. Саме їм за завданням Комітету у справах архітектури при РНК СРСР було доручено протягом місяця провести обстеження та замальовки низки об’єктів. По кожному з будинків було складено детальні акти, завдяки яким ми з вами можемо дізнатися чимало цікавого.
Почнемо, мабуть, із комплексу будівель Покровського монастиря – однієї з візитівок нашого міста. Вулиці Університетської тоді не було, тож 16 вересня архітектори прийшли на вулицю Вільної академії №8. Почали вони з будівлі колишнього архієрейського дому.
Виявилося, що стан його стін цілком задовільний. Залізний дах і труби потребували ремонту, як і дерев’яні паркетні підлоги. Колони фасадів вимагали реставрації. Розпис коробового склепіння в залі другого поверху був прихований побілкою, і встановити її стан та цінність було можливим. На третьому поверсі житлової частини, попри війну, збереглися кахельні печі з малюнком.
За загальним висновком, реставрація будівлі була нескладна та недорога. Першочерговими заходами було зазначено:
- Ремонт покрівлі
- Встановлення водостічних труб
- Скління отворів.
При цьому в акті обстеження архітектори додали:
Заборонити:
Проводити будь-які перероблення та зміни фасаду, а також усередині будівлі без спеціального дозволу Управління головного архітектора міста.
Будівля собору Покровського монастиря восени 44 року мала такий стан:
У низці стін були тріщини. Залізна покрівля збереглася лише на шатрі дзвіниці. На самому будинку церкви був лише металевий каркас. Водостічні труби були відсутні. Глави собору також не вціліли. У багатьох вікнах не було шибок та рам. З церковного начиння зовсім нічого не збереглося. Зате на дзвіниці було звалено кілька хрестів, що колись вінчали куполи, а також залишки їх позолочених покриттів, які архітектори, що прийшли, вважали за необхідне зберегти для майбутніх реставраційних робіт. Важливим для нас є ще один цікавий факт, зазначений в акті обстеження. Виявляється, німцями в період окупації Харкова також було зроблено спробу реставрації будівлі собору ― для цього відомий багатьом із нас архітектор Віктор Карпович Троценко навіть склав проєкт. Однак далі справа у німців не пішла, а Троценка після звільнення міста було вислано до Сибіру.
Серед першочергових заходів, які необхідно було вжити для збереження собору, значилося:
- Засклення вікон,
- Влаштування водостічних труб,
- видалення бур’яну та молодих дерев з покриття та від основи стін,
- Покриття склепінь і частин, які виступали, залізом,
- Створення спеціального огородження собору.
Куди більше було пошкоджено будівлю Успенського собору та його дзвіницю. У той час його стан разюче відрізнявся від того, що зараз.
З акту, складеного 18 вересня, ми можемо дізнатися про те, що на час приходу архітекторів від храму залишилися фактично руїни. Збереглися лише зовнішні стіни, склепіння перекриття, а також місцями пошкоджена зовнішнє тинькування. Обстеження підвалів під будівлею не представлялося можливим через обвали. На зовнішньому тинькуванні Олександрівської дзвіниці були сліди від уламків, не було скла. Сходи всередині були або зруйновані або сильно пошкоджені. Проте, все це, на думку фахівців, підлягало відновленню. Архітектори рекомендували з метою подальшого запобігання руйнуванню будівлі перегородити туди доступ.
Того ж дня було складено акт про обстеження будівлі старого університету. З нього видно, що споруда під час воєнних дій практично не постраждала. А ось Університетській церкві, що знаходиться прямо навпроти, пощастило набагато менше.
У жовтні 1941 року до будівлі храму святого Антонія потрапила запальна бомба, і до 1944 року від нього залишилися цегляні стіни та портик без фронтону. А всередині – сліди колон, а також склепінні перекриття першого поверху. Вхід у підвали будівлі було повністю завалено. Праве крило, що збереглося, використовувалося університетом як книгосховище.
Площа Конституції є зараз одним із найулюбленіших місць мешканців нашого міста. Біля пам’ятника під назвою «Україна, яка летить» часто призначають зустрічі. Влітку, сидячи на лавках, там можна відпочити від спеки в тіні дерев. До війни на цьому місці знаходилася будівля Дворянських зборів, побудована архітектором Васильєвим в 1814 році. Після пожежі 1870 року її було перероблено. За радянських часів у будівлі розміщувався Палац піонерів та жовтенят.
Історій, подій та гучних імен, пов’язаних із цією прекрасною будівлею, напевно вистачило б на цілу книгу. У 1943 році цей напрочуд гарний об’єкт, що прикрашав центр нашого міста, був значно пошкоджений.
Ось що побачила група архітекторів, яка прийшла до нього 20 вересня.
Палац піонерів повністю зруйнований, і вціліли лише фасадні стіни та деякі внутрішні стіни. Усередині збереглася колонада, ймовірно, дворика типу перистилю; доричні колони дуже пошкоджені. Посередині сліди басейну для фонтану прямокутної форми, облицьованого мармуром. Фрагменти, що дедалі лежать, свідчать про багате оздоблення деяких кімнат. Великий асортимент будівельних матеріалів, а також будівельних прийомів, застосованих у споруді, свідчить про кількість переробок та його перебудов. Зараз багато конструкцій і фрагментів звисають і неміцно тримаються, часто обрушуючись. Перекриття та покрівля ніде не збереглися.
Вказувалося також необхідність повного закриття проходу в руїни. За оцінкою фахівців, для відновлення будівлі потрібно було:
1) ретельне вивчення об’єкта;
2) великі фінансові кошти.
Ясна річ, ні часу, ні грошей 1944 року держава не мала. З цієї причини акт обстеження будівлі Харківських дворянських зборів закінчується такою пропозицією:
За проектом планування м. Харкова залишки будівлі заплановані до розбирання.
Схожа ситуація була на той час і з будівлею Інституту шляхетних дівчат, яку німці спалили 1942 року. Від нього на момент приходу архітекторів залишилися лише стіни в деяких місцях, склепінчасті перекриття підвалів коридору першого поверху, і навіть склепіння над деякими сходами. Частина підвалів об’єкта використовувалась будівельним інститутом. В цілому ця колись велика будівля представляла просто купу руїн, до яких необхідно було перегородити доступ, а також прибрати залізні балки, що звисали, загрожували обвалом. Тож будівлю було вирішено розібрати. Наразі територія, на якій знаходився цей навчальний заклад, зайнята садом Шевченка. Під землю до залишків підвалів інституту, наскільки мені відомо, ніхто не провалювався.
Ішов вересень 1944 року. До падіння Берліна та дня Перемоги залишалося ще багато місяців. Щиро радує, що в той непростий воєнний час у нашому улюбленому місті люди намагалися врятувати спадщину предків. Нехай і в міру своїх скромних сил. У всякому разі, вони робили це якісно та чесно.