Афоризм (від грец. ἀφορισμός, «визначення») — оригінальна закінчена думка, висловлена і записана в лаконічній текстовій формі, що запам’ятовується, і згодом неодноразово відтворена іншими людьми. Вважається, що в афоризмі досягається гранична концентрація безпосереднього повідомлення і контексту, в якому думка сприймається слухачами або читачами.

Останнім часом афоризми дедалі активніше захоплюють інтернет-простір. Сторінки користувачів соціальних мереж часом бувають буквально завалені усілякими картинками з «цитатами великих».

Неабияким попитом в інтернеті користуються й усілякі статті під назвами «Топ 100 (50, 20, 15, 10) великих (найкращих, життєвих) афоризмів Омара Хаяма (Столипіна, Умберто Еко, Шакіри)».

Влітку афоризми можна побачити та прочитати навіть на футболках. У всьому цьому якось особняком стоїть наше прекрасне місто, а точніше, його уродженці (веселі афоризми наших сучасників я не беру до уваги). Невже не було у нашому улюбленому Харкові прекрасних мислителів, чиї слова варто було б знати?

Як ми пам’ятаємо, ім’я прекрасного композитора Федора Якименка за радянських часів було ганебно забуте. Про творчість і особистість цього без перебільшення геніальної людини можна говорити нескінченно. Настільки глибокий і багатогранний той, чиї твори назвали не інакше як «музика витонченого смаку»! Однак Федір Степанович не лише сам творив дивовижні твори, а був ще й талановитим музичним письменником.

У листопадовому номері 1909 року «Російської музичної газети» було розміщено його текст під назвою «Афоризми художника». Завдяки цьому ми повністю можемо зрозуміти, який саме сенс вкладав наш геніальний земляк у свої музичні шедеври.

На самому початку Федір Якименко пише:

Всім відомо, що Мистецтво за всіх часів мало величезний вплив на моральний образ і душевні здібності людини. Шукання нових форм Прекрасного і повне захоплення ними притаманні людській душі від вічності.

Творити Красу, створюючи з неї все нові елементи життя, ніколи непорушні, якщо вони втілені справді в істинно-прекрасне — є доля, як мені здається, не лише обраних, а й будь-якої чуйної, будь-якої живої душі. Вже природа людської душі така, що якщо вона здатна ввібрати в себе благодійні промені, що виходять з великих творів мистецтва, вона не може не зростати, не збагачуватися все новими елементами якщо не творчими, то хоча б іншими, не менш цінними, що відкривають шлях до повного сприйняття великих одкровень мистецтва, а також елементами, що перероджують до нового життя людські душі. Хоча види Мистецтва різноманітні й форми Прекрасного  нескінченні — всі вони, як невидимі радіуси одного й того ж кола, ведуть до одного й того ж загального центру — Вічної Краси, Першоджерела всіх форм Прекрасного. Як би не було далеке це Першоджерело — ми все ж таки відчуваємо його, завжди тяжіємо до Нього, як тяжіють планети до променистого Сонця. Наведені мною нижче афоризми — є лише суб’єктивне з’ясування високих цілей мистецтва — зокрема Музики.

На моє особисте переконання, жодне з Мистецтв не облагороджує і не підносить у такій мірі всю істоту людини, як дивне Мистецтво — Музика. Я говорю про вищу Музику. Тільки Музика чиста, що втілила в собі високий дух Мистецтво — Музика вищої поезії звуків. Короткі думки, викладені мною у вигляді афоризмів, – не є довільні думки – навпаки, вони логічно випливають з інших їм споріднених, які викладаються і розвиваються в окремому спеціальному творі, ще мною незавершеному.

Далі йдуть 24 прекрасні афоризми. Найцікавіше, що створені вони в так званий «харківський період» – той самий час, коли Федір Степанович жив, працював і давав у нашому місті свої перші концерти, які принесли йому популярність і славу.

1. Мистецтво завжди є найвищою еволюційною точкою душевних здібностей людини.
2. Вища мета Мистецтва — творити Красу, вдягаючи її в нескінченно різноманітні форми, для повного сприйняття та насолоди нею.
3. Насолода Мистецтвом веде до джерела найвищих чистих радощів, до вдосконалення людської істоти до нескінченності.
4. Релігія майбутнього – релігія мистецтва, що ґрунтується на астрономічних засадах.
5. Сучасне Мистецтво нашої планети – дитячий белькіт, але божественного походження, в порівнянні з великим Вселенським Мистецтвом.
6. Велике Всесвітнє Мистецтво, що поєднує міріади світів у нескінченності простору, нами вже відчувається, усвідомлюється, але їм насолоджуються істоти вищі, ніж ми.
7. Справжній розквіт безсмертної творчої душі почнеться лише тоді, коли думка її перетвориться на найвищу поезію звуків — Музику.
8. Часто слова – ніщо, Музика – все.
9. Кожне явище високого Мистецтва — одне з незліченних вікон, куди спрямовує вищий зір могутній погляд. Йому розкриваються нові перспективи Божественного.
10. Мистецтво має бути універсальним, — не чуже жодній душі.
11. Тільки блискавичні удари його здатні пробудити душі, що заснули, – тоді вони відродяться до нового кращого життя.
12. Творча здібність — у кожній душі, але не кожен прагне розбудити цю здатність.

13. Сонце вічної Краси, Першоджерело Життя, що запліднює світові душі – вони ж розпускаються в дивовижних, нетлінних кольорах Мистецтва.
14. Справжнє Життя душі почнеться лише тоді, коли воно пізнає своє найвище призначення. Зростання душі безмежне, безмежне Мистецтво та форми його проявів.
15. Бажання жити спалахує ще сильніше, завдяки відкриттям Мистецтва.
16. Матеріальний достаток паралізує душі людей; їхній шлях – до регресу, до в’янення.
17. Мистецтво тим досконаліше, чим досконаліший світ і істоти, що його населяють.
18. Мистецтво — чудовий вихователь душі, у ньому вся потужна шляхетність.
19. Світова скорбота може бути вічною; причина її – відносне обмеження істот.
20. Недосконалість людей породжує прагнення підійматися все вище — і в цьому велика втіха людства.
21. Мистецтво – дороговказ досконалості.
22. Якщо Наука велика тим, що дарує світло інтелекту, — Мистецтво велике тим, що творить нові елементи у Вічному Житті.
23. Шляхи Мистецтва різноманітні, але всі ведуть до однієї й тієї ж мети — до Вищого Прекрасного, до Абсолютної Краси, що нескінченно далека від нас, але завжди приваблює до себе наші душі.

Надалі Федором Степановичем була написана прекрасна і глибока книга, що стала тим самим «окремим спеціальним твором» який на момент публікації в 1909 році «Афоризмів художника» було ще не закінчено.

У період з 1910 по 1913 рік окремі розділи були опубліковані на сторінках вищезгаданого видання. Називалася вона «Життя в Мистецтві». Крім неї Якименко належить авторство статей музично-філософської тематики «Сфера музики» (1911 рік), «Мистецтво у Всесвіті» (1914 рік) і «Мистецтво і війна». Остання стаття була написана Якименком у 1914 році в Петрограді, де він працював на той час.

На превеликий жаль, у рідному місті ім’я творця незвичайної музики та прекрасних афоризмів забуте. Через це закінчити цей текст я хотів би словами самого Федора Степановича з його «Мистецтва у Всесвіті»:

Чи потрібно лякатися важких досягнень, коли ми несміливі й часом безвільні? Коли, прагнучи туди, ми спотикаємося, при кожному новому кроці, об каміння власних падінь?.. Хіба краще, покірно, навіки поринути в тінь Нірвани, нам, знесиленими часом нездійсненними мріями? А мрії Мистецтв усе лунають, як легкокрилі птахи, на світах Всесвіту! З ніжною материнською ласкою будять вони душі до споглядання Краси, до захоплення Прекрасним, у Всесвіті…