Цій людині судилося стати учнем таких відомих художників, як Роберто Бомпіані в Римі та Родольф Жюліан в Парижі. Малюнки та обміри церков, створені цим майстром, були придбані Академією мистецтв, деякі Візантійським музеєм при Сорбонні в Парижі. Копії розписів церкви Спаса на Нередиці за рішенням Академії видали у вигляді альбому. Пізніше відомий французький вчений-візантолог Габріель Мілле (1867–1953 рр.) використав копії, виконані художником, у своїй книзі, що вийшла у Сорбонні.
Освітній портал з питань архітектури та мистецтва Стародавньої Русі на прикладі новгородського храму Спаса Преображення на Нередицькому пагорбі та його околиць при створенні методики тривимірної реконструкції використовував акварелі Брайловського, що збереглися. У 1905 році ця людина не побоялася разом з художниками-передвижниками підписати лист-обертання діячів образотворчого мистецтва, де висувалась вимога повного оновлення державного устрою.
Збереглася дуже цікава характеристика художнього рівня робіт студентського періоду цього прекрасного автора:
Доказом того, що випускники архітектурного класу нерідко малювали і писали аквареллю не гірше за живописців, служать роботи ***, чия робота може бути зразком відмивання аквареллю по мокрому. Цією важкою технікою, що не дозволяє робити виправлення, володів досконало.
Художника можна назвати майстром місхорських вілл у стилі модерн. Діяльність його у Криму не забули. Наприклад, до «Календаря знаменних та пам’ятних дат Криму на 2012 рік» внесли 23 травня 2012 року: 145-річчя від дня народження «російського архітектора, художника, сценографа Брайловського». Саме він розробив проєкт надгробного пам’ятника А. П. Чехову, з яким був дуже дружний.
У 1916 р. художник став академіком Академії мистецтв, він став останнім, хто отримав це звання в імператорський період історії.
У 1922 р. разом з дружиною він переїхав до Белграда, у Королівство сербів, хорватів та словенців. Там Леонід Михайлович став засновником та керівником художньої майстерні Народного театру в Белграді, багато зробив для розвитку мистецтва в цьому чудовому місті.
У 1932 році в Папському Східному інституті було влаштовано виставку 40 картин, де було зображено пам’ятки давньоруської релігійної творчості пензля подружжя Брайловських. Надалі колекція ця була подарована (за іншими відомостями – куплена) Папі Римському Пію XI, і новий власник навіть вирішив організувати для неї особливий відділ живопису у Ватикані.
А вже 14 лютого 1935 року у Ватикані відкрили секцію пам’яток церковного живопису в Росії зі 100 картин та 20 планів із зображеннями живопису та архітектури церков Києва, Новгорода, Москви, Ростова, Суздаля. Так, завдяки художнику-емігранту було засновано Музей російської релігійної архітектури при Конгрегації Східних церков у Ватикані.
Твори цього геніального художника перебувають у музейних зборах Росії, Європи, Парижа, музеях Ватикану. Багато його робіт є і у приватних колекціях, особливо в Америці.
А дослідники з Санкт-Петербурга та Риму сидять цілодобово в архівах, збираючи матеріали про його життя. Адже для них цей митець свій.
Але що скаже ім’я геніального архітектора, скульптора, дизайнера, декоратора Леоніда Михайловича Брайловського мешканцям рідного Харкова? Мабуть, нічого. Так уже склалося, що люди, які жили в нашому місті рік-два і ніяк не ідентифікують себе з ним, у нас «великі харків’яни». На честь них пишуть статті, вимагають називати вулиці, відкривати музеї, проводять виставки… А от ті, хто народився і робив свої перші кроки в Харкові, працював тут, вважав його рідним, цієї високої честі чомусь не варті. З цієї причини в мене мимоволі виникає два питання. Перше: «Чи важливий Харків для збереження пам’яті Леоніда Брайловського?» І друге. «А чи потрібний нашому місту Леонід Брайловський?»
Почнемо, мабуть, із першого. Московський, пітерський, сербський та італійський періоди життя Леоніда Брайловського закордонними дослідниками чудово висвітлено. Найповнішою є дисертація 2015 року Антоніни Альбертівни Шаханової «Творчість Л. М. Брайловського у контексті російського та європейського мистецького життя першої половини XX століття». Від масиву опрацьованих нею джерел просто паморочиться в голові. Дослідженням цю роботу назвати вкрай складно – це шедевр, створений майстром-ювеліром. Щодо Харкова ситуація також дуже цікава.
Народився Леонід Михайлович у нашому місті 23 травня 1867 року. Хоча на його надгробку на цвинтарі Кампо Верано в Римі вказано інший рік – 1871. Церкву, в якій хрестили Леоніда, а також його хрещених, ще належить встановити.
Мати його була Софія Степанівна (уроджена Сідляревська). Крім того, що Сідляревські були малоросійськими дворянами, а Софія Степанівна у 1857 році була випускницею Полтавського інституту шляхетних дівчат, на даний момент більше нічого не відомо.
Про батька геніального харківського художника мені вдалося зараз встановити таке.
Михайло Володимирович Брайловський народився 1828 року (сподіваюся, місце його народження та навчання я з’ясую надалі завдяки документам Харківського обласного архіву). Практично у всіх зарубіжних роботах, присвячених Брайловському, можна зустріти таку фразу: «Його батько, надвірний радник Михайло Брайловський, був міським головою». Але це не повністю відповідає дійсності. Вдалося встановити, що з 1871 року і до своєї смерті батько художника був голосним харківської міської думи, а з 1875 по 1884 роки обіймав посаду «заступника місця міського голови».
На початку 80-х батько майбутнього художника кілька років очолював при міській управі оцінну комісію, багато років перебував у правлінні уповноваженим «Харківського Товариства взаємного страхування майна від вогню».
Також Брайловський-старший входив до правління «Харківського товариства виправних притулків», де пліч-о-пліч співпрацював з такими видатними людьми нашого міста, як Христина Данилівна Алчевська, Іван Ілліч Мечников, Микола Миколайович Бекетов, Владислав Андрійович Франковський. До речі, з останнім Михайло Брайловський працював і в Міській дитячій лікарні на вулиці Дворянській, яка була по суті першою провінційною дитячою лікарнею в Російській імперії. Її піклувальником був Владислав Франковський, а протягом кількох років господарською частиною від Харківської управи займався саме Михайло Володимирович.
Здобувши початкову освіту в Харківському реальному училищі, молодий Леонід Брайловський 1886 року їде до Петербурга, і його подальша освіта вже як архітектора-художника проходить у стінах Імператорської Академії мистецтв. Отримання восени 1890 року Брайловським успішного атестата про закінчення теоретичних курсів було затьмарено особистою сімейною трагедією. 8 жовтня 1889 року вмирає отець Леоніда Михайловича, а 4 січня 1890 року його мати. Леонід Брайловський продає будинок по вулиці Малонімецькій (зараз вулиця Донець-Захаржевського), в якому народився і в якому кілька десятиліть жила його родина. Здавалося б, більше нічого його з Харковом не пов’язує… Однак це не зовсім так. З сином знайомого його покійного батька, молодим архітектором, Олексієм Миколайовичем Бекетовим (з яким Леонід Михайлович з високою ймовірністю міг бути знайомий з дитинства) академіст Брайловський бере участь у реалізації його першого великого архітектурного проєкту. А саме – будівлі Харківського Комерційного училища ім. Олександра III, відомого нині більшості як будинок Юридичної академії.
У своєму дослідженні Антоніна Альбертівна Шаханова цитує документ Олексія Миколайовича Бекетова, знайдений нею у Російському державному історичному архіві:
…Цим свідчу, що академіст архітектор Леонід Михайлович Брайловський був у мене помічником при будівництві Харківського Комерційного училища протягом 1890 та 1891 років. Крім Комерційного училища ще був помічником у виконанні будівельних робіт будинку особняка пана Алчевського з 1889 р. по сьогодні. Класний художник архітектури 1-го ступеня А. Бекетов.
27 серпня 1891 року.
1894 року, доклавши до цього свідчення детальні креслення, а також розрахунки опалення, Брайловський подає прохання про допуск до конкурсу на золоті медалі, які для випускників Академії були, по суті, путівкою у життя. Здобуття Великої золотої медалі давало можливість здійснювати пенсіонерські поїздки за кордон для ознайомлення з найкращими світовими зразками живопису, скульптури та архітектури, а також удосконалення знань та майстерності. Чого, власне, Брайловський і добився. 5 листопада 1894 року за підписом президента Імператорської Академії мистецтв великого князя Володимира Олександровича та ректора Іллі Юхимовича Рєпіна Леоніду Брайловському було видано свідоцтво про закінчення навчання та право на пенсіонерську поїздку.
Тоді все найцікавіше у всесвітньо відомого художника тільки-но починалося. Надалі, під час роботи з 1899 року викладачем у Строганівському училищі, близьким другом Леоніда Брайловського стає чудовий художник Костянтин Константинович Первухін (1863—1915).
Найцікавіше, що, крім спільних інтересів, двох художників пов’язував спільне місто, де вони народилися, і давнє знайомство їхніх батьків, які працювали разом. Тому цілком імовірно, що вони могли бути знайомі ще з дитинства. Чи був «харківський фактор» таким уже значущим у долі Брайловського? Питання й досі відкрите. Однак те, що Харків у житті художника був присутній, заперечувати не має сенсу. Як і те, що пошук документів у Харківському обласному архіві, пов’язаних із сім’єю Брайловських та самим Леонідом Михайловичем, може істотно доповнити його біографію. Тому на запитання «Чи важливий Харків для збереження пам’яті Леоніда Брайловського?» відповідь буде однозначною – так.
Будинок Брайловських на вулиці Донець-Захаржевського не зберігся. Будівля реального училища й дотепер тішить око, як і комерційне училище, і будинок Алчевських. Таким чином, у місті як мінімум одне місце і три особняки, безпосередньо пов’язані з всесвітньо відомим художником, який народився і жив тут. Тому, відповідаючи на друге запитання «Чи потрібен нашому місту Леонід Брайловський?». я, звичайно, теж скажу «так». Адже спочатку він не московський, пітерський, сербський чи італійський художник. А наш, рідний, харківський Леонід, який став великим.
Ефір передачі “Харків Онлайн День” на каналі ОТБ від 20 липня 2015 р. Голова фундації “Харків Манячий” Антон Бондарєв розповідає про великого харків’янина.