Думаю, багато хто з нас має своїх улюблених харківських художників. Хтось любить Сергія Івановича Васильківського з його неповторними краєвидами, комусь дорогий Костянтин Олександрович Трутовський. Є ті, хто може годинами спостерігати далеку Нормандію на полотнах Віктора Івановича Зарубіна. Перераховувати можна довго, справді, у XIX-XX ст. у Харкові та губернії народилося чимало талановитих майстрів, які згодом стали досить відомими. Для мене ж одним з улюблених та великих харківських художників був, є і буде Михайло Алісов. Перше наше «знайомство» відбулося близько 5 років тому, коли я випадково натрапив у тексті на інформацію, що на старому ялтинському міському цвинтарі зберігся пам’ятник із написом: «Художник Алісов Михайло Олександрович, 5.01.1860 — 15.06.1933. Марініст, найкращий учень Айвазовського. Від Комунгоспу, 1960 р.». Через деякий час виявилося, що сам художник народився 30 квітня 1859 року у Харкові. Так що цілком природно, що я шукав інформацію про нього скрізь, де тільки можна. У тому числі у фондах Харківського обласного архіву, а також у ЗМІ нашого міста на початку ХХ століття. Неабияким стимулом у цих пошуках для мене було те, що у сучасних закордонних публікаціях про Михайла Алісова його зв’язку з нашим містом приділялося дуже мало уваги. А після згадки про виставку в Харкові 1900 року випливала фраза: «Потім було ще дві виставки: у 1902 та 1903 роках. На цьому все”…
Сьогодні мені хотілося б загалом розповісти не біографію художника (статей про це в інтернеті й так достатньо) а саме про те, наскільки тісно було пов’язане ім’я визнаного «найкращого учня Айвазовського» з нашим містом.
Отже, у «Родовій книзі спадкових дворян Харківської губернії» про сім’ю великого художника можна дізнатися таке:
«Рід Алісова.
1. Надвірний радник Олександр Іванов, син Алісов, проживає в Ізюмському повіті.
9. Надвірний радник Олександр Іванов, син Алісов, володіючи нерухомою власністю в Ізюмському повіті, клопотав про внесення його до дворянського родоводу книги, в ту ж частину, в якій він складається записаним по Курській губернії; причому представив на доказ своїх прав копію з визначення Курських Дворянських депутатських зборів від 21 лютого 1868 року, з якої видно, що він із сином своїм Михайлом внесений до другої частини дворянського родоводу книги тієї [ж] губернії, за заслугами свого батька поручика Івана Александрова, сина Алісова, і що копію з цієї справи подано на ревізію Департаменту Герольдії Урядового Сенату 29 лютого 1868 року за № 202. На підставі цього документа Харківськими Дворянськими депутатськими зборами, за визначенням своїм 16 жовтня 1876 року, згадуваний надвірний радник Олександр Іванов, син Алісов, внесений по Харківській губернії в ту ж другу частину дворянського родоводу книги, в якій він складається записаним по Курській губернії».
Початкову художню освіту Михайло Алісов здобув у Харківській приватній школі малювання та живопису М. Д. Раєвської-Іванової. А 1877 року, як видно з документів Харківського обласного архіву, намагався вступити на службу до канцелярії ватажка дворянства Ізюмського повіту.
З 1887 по 1889 роки ми зустрічаємо нашого земляка вже як студент Імператорської Академії мистецтв. Його вчителем на той час стає визнаний пейзажист салонно-академічного штибу – Юлій Юлійович Клевер. Після навчання в академії Михайло Алісов їде до Криму, де працює під керівництвом Івана Костянтиновича Айвазовського у його майстерні у Феодосії.
1897 року картини Алісова можна зустріти серед полотен інших художників, які розігрувалися в лотереї художніх творів на користь притулку для невиліковних хворих імені доктора Владислава Андрійовича Франківського.
Перша велика персональна виставка картин Михайла Алісова відбулася 16 лютого 1900 року, тобто після смерті його вчителя. Причому відбулася не десь, а саме у Харкові, і була присвячена 40-річчю художника. Журналісти, які тоді відвідали її, захоплено писали в ЗМІ:
«Повідомлю деякі відомості про художника, якими частково і пояснюється, чому він обрав наше місто для влаштування своєї виставки. М. А. Алісов – корінний харківський житель, але робота мариніста відвернула його від наших степів на багато років. Його художня освіта має таку історію. Відомий письменник Григорій Петрович Данилевський, рідний дядько художника, помітивши в юнаку схильність до мистецтва, порадив та допоміг йому вступити до Академії…»
До виставки в друкарні Н. В. Петрова тиражем у 1000 екземплярів було видано і невеликий каталог із назвами 132 експонованих картин.
У жовтні того ж року Михайло Алісов подарував харківському музею витончених мистецтв два свої великі пейзажі з краєвидами Криму. У серпні-вересні 1901 року виставка картин Алісова та іноземних художників проходить вже у приміщенні магазину Галанова.
Навесні 1902 року персональна виставка картин Михайла Алісова привітно відчиняє свої двері у стінах Харківського художнього промислового музею вже вчетверте. Протягом місяця подивитися на твори «місцевого мариніста» (саме так писали тоді у ЗМІ) прийшло понад 2000 осіб. А близько десятка картин було продано, причому за деякі з них сплатили чималі суми. Ті, хто мав щастя бачити тоді полотна метра на власні очі, зазначали, що картини його «повні повітря; хвилі моря, виробляючи ілюзію ока, манять до себе, зупиняючи глядача біля полотна на довгий час». Критики у своїх відгуках писали: «Учень геніального мариніста І. К. Айвазовського, художник Алісов зумів, однак, виробити собі зовсім іншу манеру, яка не повторює манери вчителя».
Практично через рік у нашому Харкові знову відкривається виставка картин уже знайомого та улюбленого у місті художника. Щоправда, цього разу Михайло Алісов значно розширив теми пейзажу краєвидами Слобожанщини, Криму та Кавказу.
Після чого на кілька років настала перерва. І лише 1909 року у Харкові знову з великим успіхом пройшла спільна виставка Михайла Алісова та одного з найяскравіших майстрів натюрморту Євдокима Волошинова. Там сумарно експонувалося близько 200 картин. Потім персональні виставки Алісова знову повертаються в його рідне місто і проходять так само успішно в стінах міського художнього музею в 1910 і 1911 роках. Відгуки про останню більш ніж промовисто говорять про ставлення городян до художника:
Зараз у Харкові відкрито виставку картин мариніста М. А. Алісова у приміщенні міського музею. Харків не відрізняється великою кількістю виставок. Яка причина — сказати неважко. Виставки, які тут відкриваються, закінчуються здебільшого марно. Пересувна виставка навряд чи є винятком у цьому сенсі. Ось уже кілька років поспіль ні приватні особи, ні міський музей з пересувної виставки не купують зовсім нічого. У Харкові немає жодного послідовного колекціонера, жодного любителя картин, на кшталт, наприклад, московських. Від цього виходить, що в той час, як у Москві відкрито одночасно сім виставок, у Харкові ми маємо одну — М. Алісова. Дякую і на те. М. А. Алісова тут добре знають, і багато хто має його картини. Це художник старої школи, але школи. Ті з публіки, що не звикли до нововведень у стилі «бубнового валета», де все здається незрозумілим, нав’язливим і непотрібним, можуть бути спокійними. Алісов пише по-старому, роблячи свої етюди та картини з можливою сумлінністю, зі знанням своєї справи. Не всі його картини захоплять і зачарують вимогливого глядача, але багато хто з них змушує віддати авторові шану. На справжній виставці крім звичайних для Алісова картин чорноморського узбережжя є багато етюдів з Малоросії, з місць, близьких до Харкова, і особливо цікаві ті, що зображають «перший план» (говорячи мовою художників), тобто пейзаж підніжний. Відвідується виставка задовільно і, очевидно, пан Алісов має свою, вірну йому, публіку: на багатьох із його полотен є вже напис: «продана». Необхідно відзначити в детальності пана Алісова, що він був завжди вірний собі, не змінював себе, як художника, і свою манеру для того, щоб підробляти під віяння та уподобання нові, а робив і робить те, що любить, що знає достеменно, і робить так, як розуміє.
Приймає також Михайло Алісов під час своїх приїздів до Харкова участь у його культурному житті, досить часто дарує свої картини художньому музею. А в лютому 1911 року ми можемо зустріти його навіть серед чотирьох художників, які складають журі з присудження премій за найкращі, оригінальні чи ідейні костюми для «Масляничного карнавалу-маскараду».
За радянських часів ім’я Михайла Алісова в силу досі неясних причин було забуте. Хоча вважається, що більшість картин художника втрачено, деякі його полотна можна і зараз побачити в музеях (у тому числі й Харківському). Прямі нащадки Михайла Алісова живуть зараз у Нижегородської області. Саме завдяки їм, а також увазі мистецтвознавців в останні роки до забутого на багато років художника знову з’явився інтерес, а в інтернеті можна побачити нарешті фотографію Алісова, зроблену під час його відвідин нашого міста в 1903 році.
У період із грудня 2018-го по січень 2019-го pp. у стінах Нижегородського державного художнього музею відбулася чудова виставка «Кращий учень Айвазовського. Михайло Алісов», де експонувалося загалом 32 роботи художника. Це я до того, що в тих чужих для Алісова краях ім’я його зараз відоме, і вважається він там своїм. У порівнянні з цим соромно, що на рідних слобожанських просторах і в улюбленому художником Харкові ім’я його забуте і відоме дуже небагатьом.