1916 року Імперія була ще жива. Проте злободенні проблеми все сильніше давали знати про себе. У тому ж році виходить актуальна на той час книга “Інородницька школа”. У розділі “Інородницька школа та її запити” знаходимо про наше місто цікавий факт. Хоча, втім, як завжди. Харків як завжди попереду всієї планети)
Завдання справжнього Збірника — висвітлити, в міру сил, потреби школи, яка обслуговує багатомільйонну чужорідну Pocію. В основу Збірника лягла робота особливої секції з питань інородницької школи Першого Всеросійського З’їзду народної освіти, що відбувся в 1913 році в Петрограді.
Збірка розпадається на дві частини. Перша з них містить у собі ряд статей, що мають на меті, по-перше, розкрити поняття інородницької школи, розглянувши його з педагогічної точки зору, по-друге, намалювати вірну картину сучасного стану та положення інородницької школи у зв’язку з питанням про національне самовизначення, третє, дати огляд законодавства у справах про навчання інородців; по-четверте, з’ясувати значення і роль рідної, материнської мови у колі інших предметів навчання в інородницькій школі, у зв’язку з питанням про методи навчання державної мови, і, нарешті, по-п’яте, познайомити хоча б коротко з найголовнішими підсумками роботи інородницької секції.
У відповідь на всі доповіді з’їзд на загальних зборах виніс наступну резолюцію.
Відповідно до прийнятих вже постанов про наближення викладання народної школи до життя, комісія вважає за потрібне, щоб у шкільних районах з переважним іншомовним населенням було допущено викладання в перший період навчання материнською мовою учнів і черпало свій матеріал з побуту та літератури місцевого населення, надавши місцевим установам, які знають справу народної освіти, встановлювати термін початку викладання російською мовою з тим неодмінною умовою, щоб до кінця курсу діти володіли ним вільно.
Крім того, третя секція з підготовки учительського персоналу вважати за потрібне у додаткових своїх тезах висловити таке побажання: “В учительських семінаріях у місцевостях в іншомовному населенні мають викладатися місцеві мови”
Усі резолюції різних з’їздів залишалися словами, які іноді тільки викликали переслідування доповідачів. Лише одне Харківське земство склало список українських книг і внесло їх у свої каталоги народних бібліотек, і від цього “сміливого кроку” ніщо не перекинулося, ніщо не розпалося у земському житті. І це один із рідкісних, світлих фактів уважного ставлення до освіти інородців. А взагалі – кругом – якесь важке кільце: ні просвітницьких товариств, ні приватної ініціативи, ні в шкільній, ні у позашкільній національній освіті інородців не допускається, і в цьому кільці завмирають їхні найкращі творчі сили.
